Коли і під якою назвою вперше було відновлено державність у Західній Україні в ХХ ст.?

Нещодавно ми відсвяткували 100-річчя відновлення державності в Західній Україні, однак плутанина щодо дати цієї історичної події досі триває (зокрема й на офіційних заходах та урочистостях). Тож спробуємо прояснити цю ситуацію, оперуючи не емоціями чи власними уподобаннями, а документальними фактами та історичною правдою.

На початку 1848 р. у Львові виникла перша національна представницька організація – Головна Руська Рада (ГРР), що у відозві від 10 травня 1848 р. зазначала: “Ми, русини галицькі, належимо до великого руського народу, котрий говорить однією мовою та складає 15 мільйонів, з яких 3,5 (півтретя) мільйона замешкує Галицьку землю”. Уже 9 червня того ж року ГРР заявила про своє прагнення домогтися адміністративного поділу Галичини (тоді до неї входила й Буковина) та утворення з її українських етнічних земель окремої австрійської провінції. Водночас українській громаді мали надати рівні права з іншими народами, а Українській греко-католицькій церкві – з іншими конфесіями. Незабаром українські депутати висловили в новоствореному віденському парламенті намір утворити з усіх українських земель Австрії (Східної Галичини з Лемківщиною, Буковини та українського Закарпаття) окремий коронний край зі своїм сеймом та урядом.

Цим діям українських політиків передувала тривала подвижницька праця багатьох науковців, духовних діячів Західної України початку ХІХ ст., які у своїх творах обґрунтовували концепції автохтонності українства, національної спорідненості Галичини, Буковини й Закарпаття з Наддніпрянською Україною. У програмних документах українських партій (РУРП, УСДП, УНДП) йшлося про прагнення утворити передусім Галицько-Буковинську територіально-національну автономію, а лише згодом суверенну Україну на всіх її етнічних землях.

Наприкінці 1917 р. галицькі політики, наштовхуючись на перепони від польських сил та імперського центру, заявили у віденському парламенті про нагальну потребу побудови держави на основі традицій Галицько-Волинського князівства. До того ж ця територія могла як залишитися в складі Австрії, так і приєднатися до УНР за волею українців. На початку жовтня 1918 р., коли офіційний Відень у переддень мирних переговорів з Антантою був змушений визнати “14 пунктів”В. Вільсона, Є. Петрушевич та К. Левицький вимагали негайно надати українським землям автономію в складі Австрії. Якщо ж ці вимоги не виконають, то за правом на самовизначення українці домагатимуться прилучення всіх українських земель Австро-Угорщини, зокрема й угорське Закарпаття, до гетьманської Української Держави.

12 жовтня 1918 р. представники польських кіл із Галичини на прийомі в імператора заявили, що вони відокремлюються від Австрії й возз’єднуються з Польщею. Для втілення цієї ідеї 28 жовтня 1918 р. на нараді в Кракові галицькі поляки створили Польську ліквідаційну комісію з центром у Львові.

Після того, як імператор Карл І звернувся з маніфестом “До моїх вірних австрійських народів”, 18-19 жовтня 1918 р. у Львові був скликаний з’їзд представників усіх політичних партій Галичини та Буковини, депутатів австрійського парламенту галицького й буковинського сеймів та духовенства, де новостворена Українська Національна Рада заявила, що вважає своїм обов’язком “виконати в хвилі, яку признається за відповідну, іменем українського народу австро-угорської монархії, його право самоозначення та рішити про державну долю всіх областей, заселених тим народом”.

Наступного дня зборів УНРада проголосила, що “ціла етнографічна українська область в Австро-Угорщині, зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Сторожинець і Серет та українська полоса північно-східної Угорщини – творять одноцілу українську територію”. Також зазначалося, що “Українська Національна Рада виготовить конституцію для утвореної тим способом держави, на основах: загального, рівного, тайного і безпосереднього права голосування з пропорціональним заступництвом, з правом національно-культурної автономії та з правом заступництва в правительстві для національних меншин”.

Отже, Українська Національна Рада, створена 18 жовтня 1918 р. у Львові як Конституанта українського народу, що проживав на своїх етнографічних землях в Австро-Угорській імперії, стала вищим законодавчим органом Західноукраїнської Народної Республіки. До складу УНРади ввійшли всі українські депутати обох палат австрійської Державної Ради (Парламенту й Палати панів), крайових соймів Галичини й Буковини та по три представники українських політичних партій із цих земель. У засіданнях УНРади також брали участь представники українського студентства Галичини. Функції президії УНРади під час львівської сесії виконувала президія Української парламентарної репрезентації в австрійському парламенті.

Президентом Української Національної Ради став Євген Петрушевич.19 жовтня 1918 р. УНРада прийняла постанову про утворення Української Державина українських етнографічних землях у складі Австро-Угорщини та закликала національні меншини направити до неї своїх представників.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.