Джерело: pandorum.net

Нереалізована “самостійність” ЗУНР

Створення 18-19 жовтня 1918 p. y Львові Української Національної Ради хоч і спиралося на цісарський маніфест від 16 жовтня 1918 p., проте не означало ні реальної, ні формальної зміни влади в Галичині та Буковині.

Єдине, чого домоглася віденська делегація УНРади, це призначення на посади староств, повітових дирекцій скарбу, суддів та урядовців на залізничних станціях українців. Марно очікуючи вказівок із Відня, львівська делегація УНРади уконституювалася лише 27 жовтня 1918 року. Відразу після цього вона прийняла рішення про запровадження на місцях інституту повітових комісарів УНРади, яких мали обрати делегати від сільських громад повіту, та утворення прибічних Рад. На зборах у громадах краю мали також відбутися вибори громадських комісарів і сільських прибічних Рад.

31 жовтня делегація УНРади поставила перед галицьким намісником генералом Г. Гуйном вимогу передати їй владу. Намісник відмовився, посилаючись на відсутність відповідних директив віденського уряду. Відтоді в Східній Галичині фактично встановилося двовладдя: створені національні місцеві органи діяли паралельно з австрійською адміністрацією.

Тим часом Центральний Військовий Комітет, що не вірив австрійському урядові, готувався до створення власної військової сили, а тому не допустив Польську ліквідаційну комісію до Львова. У другій половині жовтня комітет поділив край на військові округи, розіслав своїх кур’єрів до районів і військових частин, призначив окружних військових комендантів.

У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. комітет, перейменований на Українську Генеральну Команду, здійснив у Львові державотворчий переворот. Українські військові частини 15-го полку крайової оборони, 50-го сторожового та 41-го супровідного куренів на чолі з Дмитром Вітовським роззброїли жовнірів-неукраїнців, оточили всі найважливіші урядові будинки й зайняли їх. Стрілець С. Паньківський. підняв над львівською ратушею український прапор. Владу перебрала на себе УНРада.

Уранці 1 листопада 1918 р. Д. Вітовський повідомив у Київ: “Зайнятий українськими військами Львів складає поклін Києву, столиці всієї України”. Новопризначений намісник В. Децикевич офіційно передав владу в Галичині Костю Левицькому.

Того ж дня УНРада випустила Відозву до українського народу, у якій йшлося: “Дня 19 жовтня твоєю волею утворилася на українських землях бувшої австро-угорської монархії Українська Держава і її найвисша власть, Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави”. До того ж у документі наказувалось, що “заки будуть установлені органи державної власти в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні краєві і громадські уряди і в імені Української Національної Ради виконувати власть”, а місцеві уряди, що не були прихильні до Української Держави, мали бути усунені.

Назвавши молоде утворення Українською Державою, західні українці ототожнили себе з мешканцями гетьманської Української Держави, у випадку зміцнення якої два утворення мали б об’єднатись.

Тим часом у Наддніпрянщині радикальна соціалістична опозиція готувалася до повалення Гетьманату П. Скоропадського. 5 листопада до Києва поїхали представники УНРади – О. Назарук і М. Шухевич. Наступного дня П. Скоропадський прийняв делегатів, що прагнули встановити контакт із гетьманським урядом, отримати від нього допомогу (найперше військову) і визначитися щодо якнайшвидшого об’єднання західноукраїнських земель із Наддніпрянською Україною. Водночас УНРаді стало відомо, що незабаром Директорія повалить владу гетьмана, а це спричинить зникнення Української Держави та відновлення УНР. Саме тому 9 листопада 1918 р. на засіданні УНРади державу перейменували на Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР).

До її складу, крім Східної Галичини, входили Північна Буковина й Закарпаття, тобто землі колишньої Австро-Угорської монархії, населені українцями. ЗУНР охоплювала приблизно 70 тис. км2площі, де мешкали 6 млн громадян (71% українців, 14% – поляків, 13% – євреїв, 2% – угорців, румунів тощо).

Того ж дня УНРада сформувала вищий виконавчий і розпорядчий орган – Тимчасовий Державний секретаріат (Рада державних секретарів) на чолі з Костем Левицьким. 10 листопада УНРада доручила Раді державних секретарів здійснити необхідні заходи для об’єднання всіх українських земель в одну державу. 12 листопада 1918 р. до УНРади були кооптовані представники від політичних партій та війська, а вже наступного дня вона визначила конституційні засади новоствореної держави, прийнявши Тимчасовий основний закон “Про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії”.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.