Джерело: radiolemberg.com

Невідома війна. Інформаційний фронт

Україна веде війну, про яку більшість українців нічого не знають.  І громадянину, який хоче дізнатись, яка ж це війна насправді, зробити це доволі непросто.  Інформування населення воюючої країни, як і забезпечення армії у перші роки російської агресії, взяли на себе волонтери інформаційного фронту. Саме вони – безпосередні учасники та очевидці подій – пишуть про це, знімають документальні фільми, організовують фотовиставки і, як це давно вже стало традицією, роблять це без підтримки держави.

Війна, яку веде Україна проти російських окупаційних військ, є унікальною не лише через те, що класифікована як гібридна, але і через те, що більшості її громадян не відомо про цю війну майже нічого. Лише сам факт, що вона іде.

Звичайно, всі дивляться або читають новини, щоденні зведення штабу ООС, чують щось про перемир’я та загострення, але всі ці сухі дані не дають уявлення, яка насправді війна і чим вона загрожує українцям, які живуть поза зоною ООС.

Через це в людини, яка не зіткнулася з війною особисто, виникає враження, що ніякої загрози немає. Що все добре і можна жити так само, як жили раніше, просто не звертаючи на війну уваги.  Звідси і низький рівень патріотизму в молоді, велика кількість «косарів» від строкової військової служби, зменшення обсягів волонтерської  допомоги, ігнорування небезпеки, яка дійсно загрожує кожному з нас, незалежно від регіону проживання.

І причина не в тому, що українці не хочуть чути про війну. Просто отримати цю інформацію доволі складно, і держава практично не сприяє цьому інформуванню.

Зараз військова журналістика в Україні на надзвичайно високому рівні, і країна просто у неоплатному боргу перед воєнкорами, які з перших хвилин війни розпочали знімати сюжети на передовій. Саме з цих сюжетів цивільне населення дізнавалося про те, що відбувається на Сході. Саме завдяки цій інформації до військкоматів йшли люди, готові захищати державу ціною власного життя. Ці сюжети бачили всі, але далеко не всім відомо, що робились вони часто не завдяки сприянню держави, а наперекір її спротиву.

Цьому є багато пояснень. Державні мужі не могли визначити, які сюжети сприяють інформуванню населення і діють позитивно на аудиторію, а які можуть створити паніку і нашкодити. Військові не розуміли, які повноваження мають журналісти і що їм можна знімати, а що ні. Так було…

Війна розпочалась у 2014, а зараз 2019-й. Тепер більшість новинних сюжетів схожі один на одного. Ми бачимо у кадрі фрагмент окопу, когось із військового начальства і солдата, який говорить, що ворог порушує перемир’я. Просто, стандартно і, як кажуть, не чіпляє.  Чому так відбувається? Невже воєнкори із величезним досвідом роботи у зоні ООС не можуть зробити краще? Можуть. Але саме такий формат чомусь влаштовує державу. Вважається, що це і є саме ця золота середина, коли і користь, нехай мінімальна є, і шкоди – ніякої.

На державному рівні військових журналістів ніяк не заохочують. Міністерство інформаційної політики України не сприяє появі якісного та цікавого інформаційного продукту. Держава не підтримує воєнкорів матеріально. Нагороди, які отримують військові кореспонденти, у переважній більшості народні. 

Як результат, професійні воєнкори із унікальним досвідом переходять на іншу роботу. Ті, що лишаються, розцінюють таку роботу як свій громадський обов’язок, не отримуючи від неї ні особливого фінансового зиску, ні відчуття самореалізації. 

Далеко не кожен телеканал починає свій блок новин із головного – ситуації на фронті. Для цього теж є кілька причин: 1) Власник каналу – ідеологічний ворог; 2) Новина не цікава і не привабить аудиторію – “вибачте, бізнес”.

Новину вкінці випуску не кожен дочекається. Звичайно, можна залізти в Інтернет, витратити більше зусиль і знайти все, що вас цікавить, а попутно знайти купу фейкової інформації, розповсюдженої ворогом, який, на відміну від нас, не пасе в інформаційній політиці задніх. Для прикладу, у псевдо-республіках працює вісім власних суто пропагандистських каналів, і це не рахуючи російських.

За підтримки ж української держави працюють тільки Військове ТВ та UATV, але вони не відомі широкому загалу, тому що не рекламуються. Чому не рекламуються? Ймовірно, не мають на це коштів у бюджеті. Щодо популярності цих каналів… Тут мені можна заперечити, адже документальні фільми та новини, які виходять на них набирають, по 50 тисяч переглядів. Це нібито багато… але для сорокамільйонної країни?

В Україні є ціле міністерство інформаційної політики, про “інформаційну війну”, яку веде проти нас Росія, не говорив, здається, тільки лінивий. А коли доходить до справи, то ми не тільки не здатні контратакувати, але й ефективно оборонятися.

Правда, є ще фільми і книги, але це вже тема для іншої розмови.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.