Утопічна демократія “У”

На зміну представницькій демократії приходить демократія утопічна, демократія гри, демократія соціальних мереж, фестивальних форматів та мандрів віртуальними світами. У ній віковічна гра змісту і форми породжує суще, принципово відірване від буття та присутності в бутті.

Дотанцювалися до мишей. З чотирьох десятків пропозицій обрані врешті-решт дві конфронтаційні. Хоча розумні люди кажуть, що коли передвиборчі штаби запускають “шизу” (або ж делеговане масам божевілля, психічну епідемію, індуктивний психоз), жодна пропозиція не буде об’єднуючою. Тобто завжди залишатиметься хрестоматійне: “Я д’Артаньян, а ви всі – агенти Ху…ла”.

Також зрозуміло, що вірус делегованого божевілля не вражає тих, хто критично мислить. Але критичне мислення не є набутком рустикальної культури, базованої на невмотивованій повазі до визнаних громадою авторитетів (простіше – до начальників, попів і відьом).

Колись Віктор Пелевін назвав утопічну країну, населену людьми-об’єктами для створення віртуальної реальності, Уркаїнським Уркаганатом. В Україні на нього, зрозуміло, образилися. Однак автор “Чапаєва і Пустоти” як у воду дивився: Україна є прикладом ідеального місця для масштабних соціальних маніпуляцій. Україну населяють переважно два типи людей, які “їдуть у різних потягах”: одні вібрують разом із плацкартним вагоном часів Брежнєва, інші заповнюють “третій клас” пасажирського поїзду доби Франца Йосипа.

Особистостей, адекватних ХХІ століттю, в нас майже нема. Масовка здебільшого складається з представників двох архаїчних субкультур – совкової та шароварної. І з першими, і з другими можна гратися, як із зомбі. Треба лише правильно підбирати “набори сигналів” для програмування їхніх дій. І тут не потрібні навіть програмуючі послання – достатньо одних лише картинок у стилі “баба і кіт” та слоганів. У цьому плані Facebookвипередив телевізор. Це лише ідеалісти думають, що інформаційний простір можуть сформувати прогресивні спільноти. Але прогресивним спільнотам не пробити стіну архаїки.

А поки в нас “парилися” з проблемами канонічності, світ пройшов модерну стадію, пробігає постмодерну. І нас прихопив із собою, вмонтував у себе. Деякі “просунуті” з наших почали, бува, питати: “А як ми без демократичних традицій, без школи лібералізму?”. На що їм відповіли, що пізно Грицеві до школи, та й школу ту вже закрили, бо мудрі люди знайшли “постправду”, і тепер замість нудних доцентів у них Siri на айфоні та зноски на Вікі.

А ще пояснили, що для переходу з рівня “вівці” на рівень “чабана” правила постмодерної гри вимагають від гравця принесення особливої символічної жертви. Як у дитячій грі: “А”і “Б” не казати, у бік дверей не дивитись. Більшість гравців погоджується і починає ганяти симулякра неозорими просторами батьківщини. А симулякр водночас ганяє “чабана”, бо він за нього вищий. Симулякр – десь у віртуальний гіперфреймовій хмарі, а “чабан” разом із “вівцями” – у тій інформаційно-комунікативній печері, де, серед інших веселощів, має втіху додавати до свого акаунту друзів, чверть із котрих також симулякри.

Чи може в цій повені “постправди” зберегтися класична представницька демократія? Відповідь зрозуміла. Вона, та демократія, давно вже на тому цвинтарі, де поховали ідеології ХХ століття, а перед ними – класичний світ із його дитячою вірою в цінності героїв Жюля Верна та простими дихотоміями на кшталт “правильно-неправильно”.

Це демократія делегованих мрій та політичного фентезі. У ній презентація важливіша за презентоване. У ній усі потроху виграють, і програють також усі потроху. У ній заборонено питати про засновників гри чи про зарплати арбітрів. Але в нас і далі не розуміють, не здатні або ж не хочуть розуміти, що підручники з політології нові покоління гуманітарних технологів уже здали в макулатуру.

У нас, серед іншого, з розумним виглядом обговорюють “стьобну ідеологію Зеленського”. Наші вумники щиро впевнені, що Зеленський є носієм якоїсь загадкової постмодерної ідеології, що знову-таки загорнута у якусь там “постмодерну трікстерну форму”.

Вони не розуміють, що політичним гравцям доби утопічної демократії ніяка ідеологія не потрібна. І що постмодернізм (не кажучи вже, наприклад, про гіпермодернізм в розумінні послідовників Жіля Липовецького) розглядає всі види ідеологій не як опорні системи колективного мислення, а лише як специфічні форми презентації для спільнот з переважаючим архаїчним світоглядом.

Тут потрібно віддати належне Зеленському та його штабу. Вони повністю відповідають стандартам та вимогам доби утопічної демократії. Вони формують свій “політичний топос” не у вигляді смислового острова з визначеною топографією (ідеологією) та окресленою береговою лінією (програмою), а як морську течію, залежну від рефлективних вимог суспільно-політичного середовища.

У цьому процесі симулякри перестають бути блідими тінями архетипів та “опорних смислів”. Усе стає рівноцінним і рівнозначним. І жодні апеляції до тієї реальності, де нібито закінчується гра, не виводять нас за межі симулякрів. Гра тепер не закінчується ніде. Навіть там, де кров і смерть. Адже насправді ніхто її не контролює: ні бенефіціари, ні арбітри, ні носії ядерних валізок. Ніхто.

Комусь така констатація може здатися фантастичною. Хтось почне її заперечувати. Насправді ж і це не має жодного значення, адже передбачено грою.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.