Небезпечно: “брати наші менші…”

Упродовж усіх років незалежності України російські політичні й державні лідери намагаються репрезентувати нашу країну як свого зовнішнього противника. Відносини Росії з Україною й досі будуються за принципом реваншу, а росіяни вважають нас найпершим ворогом, зокрема, за опитуванням “Левада-центру”, у вересні 2016 року 56% московитів були негативно налаштовані до України.

Наприкінці 2017 року в трійку основних недругів Росії ввійшли США (68%), Україна (29%) і Євросоюз (14%). Республіки колишнього СРСР вважають ворогами 10% респондентів, Польщу – 8%, Німеччину, НАТО і Велику Британію – по 6%, бойовиків і прихильників ІДІЛ – 5%, а “друзів президента Путіна” й “тих, хто сьогодні перебуває при владі” – лише 4%[1].

І це не “путінський режим” так оцінює українців, а репрезентативно представлене населення Росії. Кремлівські пропагандисти разом зі спеціальними фондами та сайтами почали ідеологічну обробку московитів ще задовго до вторгнення Росії на територію України. Наприклад, у 2009 році на сайті “Русский обозреватель” проводилося опитування під назвою “Почему “ще не вмерла Украина?”. Тоді 28% респондентів відповіли, що українці “тримаються на плаву” “завдяки крадіжкам російського газу”, 12% – “через допомогу США, Прибалтики и Грузії”, на думку 5% росіян, “експорт сала й горілки приносить достатньо коштів”, ще 3% вважали, що “націю в тонусі тримає історична пам’ять про “голодомор”, 17% – “для того, щоб дошкулити “москалям”, а на думку 35% росіян, Україна “вмерла, але її ще не поховали”.

Після всього бруду, вилитого на історію та культуру українців, росіяни ще й заявляють, що “доводиться визнати, що Україну ми програємо Америці, до того ж із розгромним рахунком”[2].

Для обґрунтування “потенційної загрози” Росія вдається до будь-яких інсинуацій – від науково забарвлених до публічно-вуличних. Ігноруючи стримуючі важелі, представники владного олімпу Кремля безапеляційно “перекроюють” світову геополітичну та геоекономічну карту, щораз територіально обрізаючи Україну: “Як нами бачиться, справа в тому, що і Грузія, й Україна володіють штучно створеними в радянські часи територіями. Ці території ніким не гарантовані, включно з всілякими міжнародними організаціями. Їхнє становище гарантовано лише терпінням Кремля”[3].

На думку російського політика В. Жириновського, що має славу публічного озвучувача потаємних намірів і сподівань Кремля, “Україна – це штучна держава, що є об`єктом впливу різних країн”[4]. Він вважає, що Україна припинить своє існування в нинішньому вигляді, а її території поділять між собою Росія й Захід. З відповідною заявою він виступив на пленарному засіданні Держдуми РФ 18 жовтня 2018 року під час обговорення постанови про наростання військової загрози з боку України. “Наскільки я розумію, мова йде про розподіл України, коли вся Лівобережна Україна відійде Росії, а Правобережна залишиться під впливом Заходу, можливо, і вступить і в ЄС, і в НАТО. Треба остаточно вирішити, щоб не тільки Донбас, а вся східна Україна… Ніколи не даруйте чужі землі. Це російські землі з російським населенням”, – підкреслив політик[5].

Тоді ж Держдума РФ одностайно ухвалила заяву “Про загострення ситуації в Україні”, де, зокрема, йдеться, що Україна перетворилася на “терористичну державу”. Це свідчить про неабиякий прогрес у геополітичних відкриттях Росії, яка ще не так давно заявляла, що України як держави “ніколи не було й бути не може”. Антиукраїнську кампанію, зокрема, активно підтримав президент Росії В. Путін. На саміті НАТО в Бухаресті 7 квітня 2008 року, звертаючись до президента США Дж. Буша, він сказав: “Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!”[6]

Шовіністично налаштовані пропагандисти звели розмови про об’єктивний хід історичного розвитку, де Україна й Росія мають бути об’єднані (остаточне й безповоротне поглинання колонії метрополією), до банального пережовування путінської провокації щодо “штучності” України. Наприклад, редактор газети “Завтра” О. Проханов зазначив: “Україна – це, звичайно, предмет наших імперських страждань, наших імперських очікувань, наших імперських мрій, тому що вся Україна, починаючи з Криму, який кипить обуренням і дихає своєї тугою за російським дитинством, включно навіть з низкою зон Західної України, відчуває свою неповноцінність, свою недостатність, свій державний крах”.

Судячи не лише з навколонаукових праць, а й публіцистичних та інтернет-джерел, де трудяться шовіністи С. Марков, М. Лєонтьєв, Г. Павловський, Є. Попов, А. Пушков, О. Скабєєва, В. Соловйов, антиукраїнські тенденції переростають у заперечення української нації та держави: “В України земля є, але реальної території нема і взятися їй нізвідки. Ще коли Горбачов, Кравчук і Шушкевич знищували Радянський Союз, то було відзначено, що українцям варто було запропонувати те, на що вони мають право – територію гетьманської України: без Лівобережжя й без єдиного клаптя моря. Після чого жоден найнаціоналістичніший лідер у Києві чи у Львові не погодився б на таке відокремлення”.

Кремлівський радник С. Караганов неодноразово висловлював свою думку щодо України: “Нікому не потрібні чудовиська. Десуверенізація України”; “Україна – це взагалі незрозуміло що”; “Україна – недієздатна держава, в цій країні за роки незалежності так і не з’явилася національна ідея”. Така “істерія” є добрим знаком для українців, адже свідчить, що “не все гаразд у царстві російському”. Здається, що це звичайний набір політологічних термінів, та за ними криється спроба підготовки читачів, російського політикуму та “п’ятої колони” до нового сценарію окупації України.

Оскільки грузино-осетино-абхазький варіант реанімації Російської імперії до кінця не спрацював, а “суверенні” держави – Південна Осетія та Абхазія – не отримали міжнародного визнання, наступною є Україна, що також буцімто потребує втручання Росії. За “кризовими явищами”, що охопили західну сусідку, Кремль бачить загрози цілісності самій Росії, а відтак висуває твердження про “деградованість” українського суспільства й “розпад української держави”. Москва відверто натякає на можливість продовження окупації України, щоб “навести елементарний порядок”, оскільки “Росія не хоче отримати в себе під боком абсолютно некеровані території”. До слова, в оновленій військовій доктрині очільника Генштабу РФ В. Герасимова акценти зміщені на збройні вторгнення для захисту російських територій.

Як казав тридцять третій президент США Гаррі Трумен, у світі немає ні політики, ні дипломатії, ні законів, ні правил, мовою яких можна розмовляти з Росією, адже вона розуміє лише мову грубої фізичної сили.

[1]2000:“Левада-центр”: 29% россиян считают Украину врагом России

[2]Русский обозреватель: Зомби остались без газа

[3]Тут і далі цитуємо за: Махнач В. Лоскутное одеяло

[4]Уніан:Жириновський: Україна – це штучна держава

[5]Украина.ру:Жириновский: Вся Левобережная Украина отойдет России

[6]Цензор.нет: Путин: “Украина – это даже не государство!”

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.