Китайська спокуса: 17+1

12 квітня в хорватському місті Дубровник відбувся саміт ініціативи “16 + 1” за участю прем’єр-міністрів й інших високопосадовців із Китаю і сімнадцяти країн Центральної та Східної Європи. Оскільки до групи вперше долучився прем’єр Греції Алексіс Ціпрас, її почали називати “17 + 1”.

Ініціативу було засновано у 2012 році як спробу символічного відтворення колишнього “шовкового шляху”. Такий формат співпраці демонструє, як китайські інвестиції та кредити можуть допомогти розвиватися посткомуністичним європейським країнам – учасникам ініціативи. Делікатним моментом є те, що дванадцять із них, а саме Греція, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Хорватія і Словенія, водночас належать й до ЄС. Решта країн-учасниць – це Сербія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Албанія і Македонія.

Офіційно ініціатива стартувала на саміті у Варшаві. Згодом були зустрічі на рівні керівників урядів у Будапешті (2013 р.) та Белграді (2014 р.). І ось після п’ятирічної перерви із самітами (зустрічі на нижчому рівні відбувалися щороку) дійшла черга і до Хорватії. Чому саме ця країна? Можливо тому, що минулого року завдяки їй став можливим своєрідний “прорив” китайських компаній до освоєння європейських коштів. Йдеться про перемогу китайської фірми у конкурсі на зведення великого і коштовного інфраструктурного проекту – Пелєшацького мосту, що поєднуватиме дві частини хорватської території, розділеної невеликим “клином” Боснії і Герцеговини. Проект, вартість якого становить 420 мільйонів євро, на 85% фінансують європейські фонди. Перемога китайців і поразка австрійської фірми у цьому змаганні викликала відчуття зрозумілого несмаку і занепокоєння в головних європейських столицях. Показовою була реакція редакції “Deutsche welle”: “Європа фінансує, а Китай будує”.

До того ж Хорватія була б не проти (про що було вже підписано попередні угоди), щоб китайські інвестори розбудували потужності морського порту в Рієці, проклали залізничну смугу від Рієки до міста Карловац, звели стадіони, розвивали систему охорони здоров’я, а в недалекому майбутньому (про це ще не домовились, але мають надію) врятували збанкрутілі суднобудівні підприємства “ім. 3 травня” в Рієці та “Улянік” у Пулі. Як зазначив голова хорватського уряду Андрей Пленкович, Хорватія була б не проти стати для Китаю “середземноморськими воротами” до країн Центральної і Східної Європи.

Інші учасники ініціативи також розраховують на щедрість Піднебесної, а деякі вже активно пускають на свої ринки китайських інвесторів та отримують кредити від китайських банків. На робочій зустрічі у готелі Rixos Libertas зібралася понад тисяча учасників, зокрема прем’єр-міністри, високопосадовці та представники 130 великих компаній.

До Дубровника китайський прем’єр Лі Кецян прибув із Брюсселю, де пообіцяв на зустрічі із європейськими лідерами зробити ринок Китаю більш відкритим і доступним для фірм із Заходу. На спільній прес-конференції з прем’єром Пленковичем Лі Кецян, зокрема, сказав: “У Брюсселі ми досягли із європейськими лідерами консенсусу і дійшли згоди, а цей саміт є додатковим кроком, який базується на тому досягненні”.

Не складно зауважити, що “китайська спокуса” захопила передусім ті країни ЄС, що не отримали від інтеграції до союзу такої вигоди, на яку сподівалися їхні народи. У ситуації, коли перспектива ЄС віщує швидше проблеми і кризи, ніж розквіт; коли співпраця з Росією з різних причин ще довго буде не надто надійною; коли вплив США в Європі стає все більш ускладненим, лідери посткомуністичних країн і посткризової Греції покладають надії на нового глобального гравця – Китайську Народну Республіку. І дарма експерти застерігають перед загрозами, наводячи у приклад низку країн Африки і Азії, які через китайські інвестиції й кредити потрапили у величезні фінансові проблеми і стали піддаватись економічному і політичному впливу Пекіну.

Тож занепокоєння лідерів ЄС такою активністю Китаю у центрально-східному регіоні Європи здається цілком виправданим. По-перше, як свідчить приклад із будівництвом Пелєшацького мосту, Китай не поспішає давати свої гроші, натомість не проти заробити європейських. Якщо ж Піднебесна й інвестує, то з очевидною метою. Як зазначає Агентство DPA: “Мова здебільшого йде про великі плани у транспортній інфраструктурі, яка б мала полегшити доставку китайських товарів на захід Європи”.

Однак справа не лише в грошах. Захід хвилює й те, що китайські фірми не надто готові шанувати європейські правила торгівлі і праці; що в Китаї є величезні проблеми з дотриманням прав людини; що конкурентність китайських фірм досягається завдяки дотаціям держави, а також використанню власних ресурсів (як матеріальних, так і людських) під час реалізації інвестиційних проектів.

До того ж низка європейських експертів переконана, що активність Китаю на півдні та сході Європи має й політичні мотиви і є спробою спричинити розкол усередині ЄС. Посилення економічного впливу неодмінно призведе до росту політичного тиску в залежних державах. Прикладом є Афіни (Греція вже активно приймає значні китайські інвестиції), що у 2017 році в ООН заблокували європейську критику про стан з правами людини у Китаї.

На саміті в Дубровнику Ціпрас, зокрема, сказав: “Вважаю, що це ключовий момент для глобального і регіонального розвитку. Ми повинні залишити в минулому всі кризи і знайти нову основу для співпраці на глобальному і регіональному рівнях”. Відомо, що вину за свою затяжну економічну кризу Греція покладає передусім Брюссель. Офіційно ж ніхто нікого не може в чомусь звинуватити чи запідозрити, адже формально йдеться про вільну торгівлю й політику мультилатералізму, що вітається у всьому цивілізованому світі. І поки загрози не стануть очевидними, доти ЄС не зможе вживати жодних захисних заходів. Зараз залишається тільки прискіпливо приглядатися до ситуації.

І не лише міжнародній спільноті, а й нашим елітам. “Чому ви не в Дубровнику?”, – запитав один хорватський бізнесмен автора цих рядків, котрий саме в той період перебував у Загребі. Оскільки під “ви” малась на увазі Україна, то й питання зависло в повітрі. Але відповідь варто б пошукати, проектуючи недалеке майбутнє нашої країни.

З огляду на те, що наш рух у західному напрямку стає все повільнішим і “туманнішим”, а від східного ми відмовилися самі, то чи не залишиться нам тільки далекосхідний? Хтозна, може українцям теж не вдасться уникнути “китайської спокуси”. Наступний саміт пройде у 2020 році в Китаї.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.