Образ національного героя: підміна понять

У свідомості українців живе образ героя, який є частиною національної психології, впливає на суспільну свідомість та формує ідею народу. Для молодої генерації він є прикладом для наслідування.

Однак нині ми забули про справжній образ чи систему образів національно героя. Народна пам’ять та психологія – це плач і стогін за минулими поколіннями, оспівування поразок, невдач, прорахунків. А мало б бути навпаки. Українці-русинці, нащадки давніх воїнів-норманів та антів-слов’ян, не можуть бути пасивними чи боязкими людьми.

У нашому героїчному епосі образ національного героя має кілька форм вираження: мужній, нездоланний воїн; борець-інтелектуал, який продумує стратегію і тактику; полководець, який вдало тримає оборону, та характерник – людина з особливими природними та надприродними здібностями.

Натомість сьогодні маємо образ воїна-мученика, який обов’язково помирає, якого треба як слід оплакати. Однак елемент плачу з’явився у національній психіці українців виключно як християнський прояв поваги до мерців, захисників, мучеників і героїв. Кожен герой хотів померти не тихо чи смиренно, а відважно, на полі бою. Та акцент тут зовсім не на факті смерті, адже вона у психології мужнього воїна протиставляється свободі як найбільшій цінності людини та нації. Чи не нагадує це нам декалог українського націоналіста: “Здобудеш українську державу або загинеш у боротьбі за неї!”?

У епічних творах Київської Русі мотив смерті не є переважаючим. Русини-українці чекали з походів своїх воїнів, сподіваючись на те, що вони живі. І хоча плач Ярославни у “Слові о полку Ігоревім”є виявом туги за національним героєм, акцент зроблено не на поразці, а на надії, що новий похід таки дозволить вибороти свободу.

У національній психології плачі були елементами ритуалів чи вірувань, а не безсилля. Вважалося, що перед боєм потрібно позбутися будь-якого негативу, виплакати його, тоді обов’язково прийде бажана перемога. Плачі як тризна за померлими почали супроводжувати похоронні обряди значно пізніше. Наприклад, у творі “Тіні забутих предків” плачі є першою частиною похоронної процедури, а далі навпаки – усі радощі і веселощі життя.

Репертуар кобзарів та лірників складався здебільшого із героїчних дум, а не тужливих пісень (сирітських, вдовиних). Героїчні балади не закінчувались плачем із повним національним фіаско. Наприклад, у пісні “Ой, Морозенку, Морозенку”, попри гірку долю національного героя, головна ідея стверджує, що доки світить сонце, тобто доки існує життя на землі, подвиги відомого українця та й самої України ніхто не забуде. Як писав Василь Симоненко: “Народ мій є, народ мій завше буде, ніхто не перекреслить мій народ!” Ці безсмертні слова мали б бути основою нової національної психології українців. Дмитро Донцов зауважує, що майбутнім для нас повинна стати не психологія вічного стогону і сліз, а славні подвиги.

Сьогодні наші національні свята здебільшого розпочинаються заупокійними молебнями. У цивілізаційному розвитку як народу християнського українці мають образ вибраної нації, що блукає у темряві, шукаючи своє національне “я”, будуючи вільну демократичну державу. Українці справді можуть вважати себе обраним народом, адже на нашу долю випало безліч бід. Однак сумна спадщина підриває віру у щасливе майбутнє, та й наша героїка у постмодерному світі тьмяніє.

Водночас наша християнська стражденність мала б навчити нас співчуттю та милосердю. Цей елемент болю у національній свідомості є образом не безсилля, а радше очищення, національного катарсису. Українці часто героїзують людей, котрі віддали своє життя, однак забувають про тих, які щодня роблять подвиги духу, милосердя та доброти. А це теж герої, і заслуги їхні великі, бо вони змінюють світ навколо себе на краще.

У свідомості українців національний герой наділений не лише мужністю та відвагою, а й чуттєвим серцем. Козак із народних творів плаче не від безсилля, а від співчуття. Про чисте, відкрите серце йдеться у філософії Григорія Сковороди, Памфіла Юркевича, Тараса Шевченка. Філософія серця – це психологія не поразок, а великих і добрих справ, що є надзвичайно важливими для християнського народу.

Наші герої були характерниками, веселунами, розумними людьми. Згодом, у радянський час, нам нав’язали Іванка-дурника – примітивного свинопаса, якого всі обдурюють, ледачого парубка, який є цілковитою протилежністю працьовитим українцям. Радянські шовіністи замінили українську героїку на шароварщину, яка у нас асоціюється із лицемірним патріотизмом, показовістю, нещирістю. Доречно зазначити, що й шаровари як елемент козацького вбрання з’явились тільки наприкінці ХVIII століття. До того козаки, котрі були прототипом європейських лицарів, одягалися вишукано: у вузькі штани та дорогий, охайний одяг.

Українці – емоційна та чуттєва нація. Однак наша відвага, героїзм, сила духу є набагато сильнішими, ніж в інших європейських народів. Саме тому чуттєвість не має брати гору над нашими героїчними рисами. Російсько-українська війна повинна закарбуватися у національній пам’яті як велика перемога над агресором, що тримає весь світ у страху. Натомість наші поразки та розчарування потрібно перетворювати у славне минуле, бо тільки так українська нація зможе стати успішною.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.