Дерусифікація: Микола Миклухо-Маклай

Гортаючи російські словники та енциклопедії, безнадійно сподіваєшся, що автори хоча б словом згадають про його українське походження чи козацький рід відомого мандрівника, антрополога, етнографа. Вони вперто, ніби після правок цензора, називають його російським науковцем.

Натомість у працях українських авторів знаходимо, що рід знаного антрополога простежується аж до запорожця Охріма Макухи і його звитяжного правнука Степана, які були легендою і гордістю нащадків. Обох їх для Миклухо-Маклаїв уособлював гоголівський Бульба. Образ цього персонажа маленький Миколка постійно бачив у батька на столі. Згодом мандрівник називав себе не інакше, як нащадком Тараса Бульби. У листі до старшого брата Сергія[1]Микола писав, що після смерті батька знайшов документ, який свідчив про їхній дворянський рід із подвійним прізвищем Миклуха-Маклайі фамільним гербом: козак із піднятою шаблею на тлі фортечної брами. 

За даними австралійського дослідника Френка Ґрінопа[2], народився Микола Миклухо-Маклай у родовому маєтку у Малині (нинішня Житомирщина). Ранні польські, німецькі енциклопедії та австралійські джерела подають таку ж інформацію. Проте радянські та російські біографи твердять, ніби батьківщина видатного антрополога – Новгородська губернія. Чому ж тоді онук вченого Роберт Миклухо-Маклай, який мешкав в Австралії, за радянських часів двічі (в 1980 р. та в 1988 р.) приїздив не у село Язикове Новгородської губернії,а до Малина? Хай там як, а кімнату австралійських синів і внуків Миклухо-Маклая прикрашає портрет їхнього діда в українській вишиванці. 

Рідня Миклухо-Маклаїв була патріотичною, українською. Батько Микола Ілліч походив зі Стародубського повіту на Чернігівщині. Працював він на будівництві Петербурзької залізничної станції, та це не завадило йому культивувати в родині творчість Тараса Шевченка. Маклай-старший допоміг Шевченкові грішми, клопотався про його звільнення із заслання, за що його, інженера-капітана, звільнили з роботи. Хотіли “зухвалого малороса” судити, але “врятувала” тяжка хвороба – сухоти.

Катерина Семенівна, мати Миклухо-Маклая, походить із родини лікаря Семена Беккера, він же німець Фрідріх фон Беккер. До Росії приїхав 1812 року боротися проти ненависного йому Наполеона. Був одружений з польською дворянкою Лідією Шатковською. Дивовижно, але рід Шатковських походив від Міцкевичів, а Беккерів – від Гете. Томики обох геніальних поетів Микола Миклухо-Маклай завжди возив із собою.

Миколин дядько Грицько Миклуханавчався в Ніжинському ліцеї разом із Миколою Гоголем. Казав, що з його родича Назара письменник “списав” свого Андрія Бульбу. Згодом М. Миклухо-Маклай назве іменем Гоголя річку і затоку у Новій Ґвінеї.

З архівних матеріалів молодшої сестри Ольги дізнаємось, що мандрівник любив батьківщину, приїздив на Житомирщину до матері й рідні, писав статті на захист прав України та її народу (“Нотатки з приводу статті М. В. Гоголя “Погляди на складання Малоросії”, “Нотатки про природу російського гуманізму”), надсилав їх до Росії, де вони методично нищилися. І це в той час, коли царський уряд вустами Валуєва сказав, що української мови “не було, нема й не може бути”. 

Микола Миклухо-Маклай про своє походження писав: “Мої предки родом з України, і були запорозькими козаками з Дніпра. Після анексії України Степан, один з членів родини, служив сотником (вище козацьке офіцерське звання) під командуванням генерала графа Румянцева і відзначився під час штурму турецької фортеці Очаків, указом Катерини ІІ було надане дворянство…” У 1884 році на запитання кореспондента газети “Sydney Morning Gerald” що свого коріння відповів: “Моя особа – живий приклад того, як щасливо з’єдналися три одвічно ворожі сили. Гаряча кров запорожців мирно злилася з кров’ю їхніх, здавалося б, непримиренних ворогів – гордих ляхів, яка, в свою чергу, розбавлена кров’ю холодних німців. Чого в цій суміші більше? Який із її складників у мені найзначніший, судити було б необачно й навряд чи можливо. Я дуже люблю батьківщину мого батька – Україну, але ця любов не применшує поваги до вітчизни моєї матері – Німеччини й Польщі”.

У травні 1886 р. дослідник повернувся до Росії, сподіваючись прозвітувати перед науковцями про свою багаторічну працю. У дарунок Російській академії наук М. Миклухо-Маклай віз 30 скринь безцінних речей, які назбирав за довгі роки мандрів. На кораблі “Азія” етнограф приплив до Одеси, звідки вирушив до Києва, щоб відвідати матір. Далі, заїхавши до брата в Малин, попрямував до Петербурга. Але замість сподіваного тріумфу його зустріли байдужість і нерозуміння. Скрині, наповнені опудалами тварин та предметами побуту аборигенів, було кинуто до підвалів академії на поталу пацюкам. М. Миклухо-Маклай оббивав пороги видавництв та державних інстанцій у надії видати свої праці та роздобути кошти на нові дослідження, однак все було марно.

Нині наукова спадщина “громадянина світу”[3]зберігається в музеї М. Миклухо-Маклая у Сіднейському університеті, де зібрані десятки тисяч різних експонатів, які подарував український учений австралійській академії наук.

Пам’ятають про вченого й у Малині: його іменем названий міський парк та одна із вулиць. У Малинському лісотехнічному коледжі в селі Гамарня, який розміщений в будинку, де жив брат дослідника – Михайло[4], діє музей Миклухо-Маклая. В експозиції є, зокрема, особисті речі вченого: книги та праці, видані за життя, матеріали, які засвідчують про його перебування в малинському маєтку матері і брата. У 1986 році, до 140-річчя від дня народження, вченому відкрили пам’ятник у Малині.

Його ім’я слушно займає одне із почесних місць у світовій науці. Немає материка, де б не побував М. Миклухо-Маклай. Його вітали у багатьох країнах, та доля мандрівникабула завжди невіддільна від батьківщини– України. Її він любив, нею пишався.

 

[1]Сергій Миклухо-Маклай працював мировим суддею Радомишльського повіту після закінчення юридичного факультету Петербурзького університету. Радомишль (нині Житомирської обл.. на відстані 30 км від м. Малина)

[2]Тут і далі цитуємо за: Чуб Дмитро. З новоґвінейських вражень. На слідах Миклухи-Маклая. – Мельборн, Австралія. Вид-во “Ластівка”, 1977. – 128с.

[3]Титул, який ЮНЕСКО присвоїло Миколі Миклухо-Маклаю у 1996 р. з нагоди 150-річчя від дня народження.

[4]Михайло Миклухо-Маклай закінчив Київський університет Cв. Володимира і там працював викладачем

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.