«Заслуги» Георгія Жукова

Декомунізація здійснила те, чого бажала більшість українців: замінила огидні, нав’язані чи штучно створені назви вулиць, міст та областей історичними. Здавалося б, точку неповернення пройдено. Та це лише на перший погляд.

На початку травня одіозний мер Харкова Геннадій Кернес пообіцяв, що зробить усе можливе, аби перейменувати проспект Петра Григоренка на честь маршала СРСР Георгія Жукова. Заява політика – ще один доказ того, що спроби повернути Україну до пострадянської епохи не припинились. Та й не випадково Кернес пропонує відновити “історичне найменування” проспекту саме в час транзиту влади, період невизначеності державних орієнтирів.

Отже, хто ж врешті такий той Георгій Жуков, аби його іменем називати вулиці та міста? Ще років 40 тому ніхто із ветеранів Другої світової не відгукувався позитивно про “маршала перемоги”. Навпаки, його приїзду на фронт боялися, очікуючи на справжнє “пекло” із неспівмірними жертвами.

Як начальник Генерального штабу Г. Жуков винний у розгромі кадрової Червоної армії влітку 1941 року. Після нападу Німеччини на СРСР він видав директиву №1 із розпорядженням не піддаватися на провокації. А згодом наказав наступати, коли війська вже фізично не мали такої можливості. Найбільшу танкову битву в історії в районі Броди-Рівне-Луцьк у червні 1941 р. Жуков бездарно програв.

“Усі ці обставини прирекли танкове бойовище під Дубно на довгі роки забуття. У часи, коли ліпився культ маршала перемоги, недоречно було згадувати, як Жуков знищив своїми наказами відразу шість механізованих корпусів і майже 1800 танків”[1], – пише публіцист Дмитро Калинчук.

Саме Жуков винен у тому, що у вересні 1941 р. у Києві в оточення танків Вермахту потрапили 540 тис. військовослужбовців. Як згадує колишній радянський розвідник Віктор Суворов (Володимир Різун): “Цим боєм з радянської сторони безпосередньо керував Жуков. Маючи восьмикратну кількісну і абсолютну якісну перевагу над противником, Жуков примудрився цей бій програти. У результаті противник отримав свободу маневру на землях України, форсував Дніпро, а потім танки Гудеріана і Клейста, зустрівшись в районі Лохвиці, замкнули кільце найграндіознішого в історії людства київського оточення”[2].

У жовтні 1941 року Г. Жуков пропонував Сталіну здати Москву гітлерівцям, а кремлівському керівництву – перебратися за Волгу. Про це в своїх мемуарах писали Молотов і Голованов. Сам ж маршал про цей випадок у спогадах не згадує.

До Сталінградської битви жодного стосунку Жуков не мав. Незадовго до початку контрнаступу Сталін зняв маршала зі Сталінграда й доручив йому зайнятися підготовкою Ржевсько-Вяземської операції.

До підлеглих і колег він ставився неввічливо і деспотично. У Жукова не було жодних моральних принципів. Був декілька разів одружений, мав багато позашлюбних дітей. До того ж Жуков був справжнім українофобом! Доктор історичних наук Віктор Король стверджує: “Перед початком форсування Дніпра в селі Требухів відбулось засідання Військової ради штабу фронту. Спогади про нього збереглися завдяки офіцерові з особливих доручень командувача Першим Українським фронтом Миколи Ватутіна Юрію Коваленку. Коли на цьому засіданні вирішувалося питання, у що одягнути і чим озброїти 300 тисяч мобілізованих новобранців, як їх хоч трохи підготувати, навчити заряджати гвинтівку, майбутній “маршал перемоги” Георгій Жуков заявив: “Як у що? У чому прийшли, в тому і воювати будуть! Автоматичною зброєю цих людей не озброювати! У них же за спиною загороджувальні загони! Дай їм 300 тисяч автоматів – і від загороджувальних загонів нічого не залишиться. Вони всіх перекосять і чкурнуть до німців. Трьохлінійки їм зразка 1891 року!”

Тоді заступник командувача Першим Українським фронтом по тилу генерал Кулєшов повідомив, що на складах є тільки 100 тисяч трьохлінійок, а генерал Костянтин Рокосовський запропонував відправити в Москву кур’єра, щоб описати в Ставці Верховного головнокомандувача ситуацію і попросити допомогти з озброєнням і формою. І тут Жуков не витримав і заявив: “Навіщо ми, друзі, тут голови морочимо. Нах … обмундировувати і озброювати цих хохлів? Всі вони зрадники! Чим більше в Дніпрі потопимо, тим менше доведеться в Сибір після війни засилати”. У відповідь Рокосовський сказав, що “це геноцид”, і дав вказівку повідомити про подібні плани в Генштаб. Однак Ватутін перехопив цю ініціативу, заявивши, що “не хоче псувати відносини з Жуковим через цю молодь”.

Згадуючи про засідання військової ради в Требухові, Юрій Коваленко розповідав, що, коли постало питання про можливість взяття Києва військами Черняхівського, Жуков заявив: “Героєм Києва має бути росіянин, а не якийсь красень-хохол! Героя за Київ одержить не Черняхівський, а Ватутін! Тому слід негайно дати команду Черняхівському збити запал наступу”[3].

Після закінчення війни в окупованій Німеччині Жуков займався мародерством. В. Суворов згадує: “Не помічений Андрій Андрійович Власов в барахольстві. Це Жуков помічений в мародерстві і розкраданні трофейного майна. В особливо великих розмірах. Валіза з діамантами, дачі, набиті тюками краденого барахла, стіни, обвішані старими гобеленами і картинами, що коштують мільйони, – це не про Власова, це про Жукова в офіційних документах повідомляли. Видно, великий стратег інших за своїми мірками міряв, під свій аршин підганяв”.

У 1954 році на Тоцькому полігоні відбувалися армійські навчання з атомним озброєнням. Спершу там підірвали ядерну бомбу, а потім через епіцентр вибуху прогнали майже 45 тисяч радянських солдатів. Попри захисні костюми, усі військові захворіли на променеву хворобу і померли. Командував цими навчаннями перший заступник міністра оборони, “маршал перемоги” і лиходій за сумісництвом Г. Жуков.

Отже, чи потрібні нам в Україні ці “жукови” з їхнім патологічним людиноненависництвом? Чого ж тоді добивається Кернес, реанімуючи це лиховісне минуле?

[1] Український тиждень: Калинчук Дмитро. Битва залізних монстрів

[2] Тут і далі цитуємо за: Суворов В. Беру свои слова обратно. – Донецьк: “Сталкер”, 2005. – 542с.

[3] Livejournal: Украинофоб Георгий Жуков

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.