Реконструкція Європи. Століття експериментів

Сто років тому внаслідок закінчення Першої світової війни почалося небачене раніше переформатування Європи: старі імперії, проіснувавши сотні років, розпалися, а на політичну сцену вийшли нові нації і виникли держави, яких ніколи до того не існувало. Європейський континент в політичному сенсі став більш кострубатим, роздрібленим, конфліктним тощо. Територіальні претензії, силова зміна кордонів у тій Європі були куди більш популярними темами, ніж співпраця чи об’єднання.

Варто нагадати, що за якийсь час до тієї великої війни у імперії Габсбурґів відбувалися процеси, скеровані на більшу емансипацію народів і свободу регіонів Австро-Угорщини, що вже під кінець ХХ століття дало підстави говорити про своєрідний прототип спільноти Європейських народів. Однак, тоді запропонована Габсбурґами концепція viribus unitis – спільними зусиллями перетворити імперію в спільноту народів – зазнала поразки. Перемогли національні егоїзми і регіональні утопії, за що невдовзі довелося заплатити високу ціну всім.

«Парад» національних егоїзмів вже через два десятиліття обернувся для Європи другою великою, ще страшнішою війною, за допомогою якої Гітлер і Муссоліні, а також їхні дрібніші союзники, вирішили перебудувати Європу за своїм власним взірцем. Крім жахливих руйнувань та значних людських втрат, це закінчилося тим, що східна частина «старої Європи» потрапила на кілька десятиліть під панування комуністичного режиму на чолі з СРСР.

Та Західна Європа все ж отримала можливість і знайшла в собі сили розпочати нову реконструкцію на основі політики добросусідських взаємин та взаємовигідної співпраці. Результатом цього і стало створення Європейського Союзу. Остаточного, здавалось би, вигляду ця реконструкція набрала у 1979 році, коли відбулися перші вибори до спільного Європейського парламенту. Та вже через десятиліття, після символічного усунення Берлінського муру і звільнення від радянської тиранії низки держав Центрально-Східної Європи, виникла потреба у подальшому переформатовуванні континенту.

Об’єднана Європа порівняно успішно справилася з цим завданням, свідченням чого може бути той факт, що упродовж сорока років у Європарламенті зберігався традиційний баланс сил між головними гравцями – християнськими демократами та соціал-демократами – що впливало на стабільність всього ЄС.

І ось нарешті 26 травня 2019 року – через століття від початків глобальної реконструкції, через вісімдесят років від спроби силового переформатування, через сорок років стабільного розвитку співпраці і добросусідства, через тридцять років від символічного повернення в Європу її тимчасово втрачених східних держав – баланс сил, який асоціювався із стабільністю, порушено. Європейські центристи, як праві, так і ліві, вперше за чотири десятиліття не набрали сукупно на виборах достатньої кількості голосів, що сформувати традиційну більшість. Доведеться залучати якусь третю силу.

За результатами виборів до Європарламенту на роль тієї «третьої сили» можуть претендувати з одного боку ліберали і «зелені», котрі сповідують ті ж пріоритети, що їх проголошує французький президент Макрон, а з іншого – націоналісти, котрі (як і годиться націоналістам) мають кожен свого лідера у своїй країні: Ле Пен у Франції, Сальвіні в Італії, Орбан в Угорщині, Качинський у Польщі etc.

Та по-перше, всім зрозуміло, що останні не можуть бути навіть ситуативним партнером для центристської більшості в Європарламенті, оскільки вони є євро-скептиками, що проповідують реконструкцію ЄС аж до його розвалу. По-друге, знаючи про свій «козир в рукаві», ліберали і «зелені» можуть виставити ціну за свою співпрацю, надто високу, як на лідерів блоку старого європейського істеблішменту. Тож, союз трьох, якщо й виникне, то буде дуже крихким. Отже, враховуючи і «по-перше», і «по-друге», очевидною стає потреба нової реконструкції Європи.

На щастя, цього разу обійдеться без зміни державних кордонів і силових дій. Переформатування ЄС радше стосуватиметься перерозподілу сфер впливу і створення нових груп, які впливатимуть на ухвалення рішень. Попри те, що «сувереністи», націоналісти та євро-скептики і не матимуть вирішального голосу,  ігнорувати їхню думку повністю, як досі, вже не вдасться. А це означає, що Європарламентові доведеться дещо послабити риторику і активність у таких дражливих питаннях, як мігранти і традиційні цінності. Зрештою, перші ознаки того, наскільки поважною може бути реконструкція Європи, появляться в результаті домовленостей і голосувань за те, кого і за яких обставин буде обрано на керівників самого ЄП, а також Єврокомісії і Європейського центробанку.

Очевидно, що головним питанням для українців буде те, який ця реконструкція матиме вплив на взаємини Україна-ЄС. Перші реакції українських експертів були оптимістичними – у новому Європарламенті знову багато «друзів України». Але, здається, що цей оптимізм є дещо передчасним і поверховим. Адже, знані вже «друзі України», все ж втратили вирішальний вплив, а «друзі Путіна», хоч і не перемогли, то все ж суттєво зміцнили свої позиції, що не мине безслідно.

Зрештою, багато-що в цій справі залежатиме і від самої України. Чи своїми рішеннями і діями наша держава додасть аргументів «друзям України» чи «друзям Путіна». Особливо це буде важливо на початках і тут якраз може проявитися наше слабе місце – загострення радикалізму і популізму у передвиборчі риториці кандидатів в депутати, а також, як показує досвід, неуникненний затяжний пост-виборчий хаос. Проблема ще й в тім, що період зміцнення нового Президента і обрання нової Верховної Ради співпадає з періодом остаточного вирішенням проблеми постачання російського газу українськими трубопроводами у Європу. Попередній десятилітній договір закінчується цього року. Тож, якщо українцям і росіянам не вдасться домовитися у цьому питанні, то є загроза, що з 1 січня 2020 року розпочнеться чергова «газова криза», про можливість якої вже зараз із острахом пишуть європейські експерти. Якщо б це сталося, то Україні не допоможуть і її друзі в Європарламенті, оскільки Європу в даному контексті цікавить газ, а не покарання Путіна, отож вона чекатиме не від Росії, а від України «розумного компромісу» в переговорах з Газпромом задля уникнення кризи.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.