Шанс для непотребу

Криза, що похитнула модерний світ наприкінці ХХ століття, багатьом в Україні здалася доброю нагодою для реставрації класичних цінностей та старих ідентичностей. Тоді всі вважали, що радянський соціокультурний ґештальт зроблено з картону, що він впаде, як стара декорація, і з-за нього вийде справжній світ.

Водночас в Україні цей справжній світ мислився як набір ілюстрацій із підручника історії: ось вам справжні козаки в шароварах, а ось справжні міцні господарники з фермами та пасіками, а над ними справжні політики з вусами найяснішого цісаря та справжнє мудре священство з принагідним благословенням.

Історія жорстоко посміялася з цих ілюзій. Декорація не впала, лише загрозливо повисла над головами. За нею відкрився світ шаленої конкуренції, у якому справжність вимагала не красивих абстракцій, а конкретних умінь та здібностей. Реставрувати нічого не вийшло. Класичні цінності залишилися в музеях. На їх пропаганді підзаробило лише кілька “екскурсоводів”.

Ще гірша річ відбулася зі старими ідентичностями. Нова епоха, яку перелякані інтелектуали за браком фантазії охрестили постмодерном, пропонувала лише гру в ідентичності за принципом “яка ідентичність вам вигідна, у ту і грайте, а набридне – змініть на нову”.

У Західній Європі щось подібне пережили років сто тому. Не так, зрозуміло, катастрофічно, бо мали більше за нас і розуму, і завзяття. Тоді групи католицьких і протестантських інтелектуалів, перед тим, як остаточно втратити вплив на суспільну думку, виробили доктрину “кризового богослов’я”.

Вони були переконані, що вищий суд і пророковане “виконання часів” уже відбувається як своєрідна “криза комунікації” між світом людей і Небом. Основою для неї була, на думку тих інтелектуалів, фундаментальна зіпсованість людської природи, про яку так переконливо свідчив св. апостол Павло у своєму Посланні до Римлян (7:18–20): “Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то – ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені”.

Скептики подейкують, що історія останніх століть (історія того, що отримало назву “гуманізм”) може бути названа історією не людей, а згаданого апостолом “гріха, що живе в нас”. Уже в часи Відродження, коли великі світочі гуманізму проголосили людину “не хробаком, а Богом”, гріх цей почав жити власним химерним життям, ім’я якого – цивілізація.

Ідеал цього життя – наповнені товарами магазини, задоволені хами й чисті туалети. Себто все те, про що мріяли “маленькі українці” впродовж довгого споглядання радянської цивілізаційної декорації. Мріяли, але не розуміли, що “в пустелі без цінностей” ані двісті сортів ковбаси, ані дорога пральна машина, ані якісні туалетні ароматизатори не врятують від пустельних вітрів, що дмуть від кінця історії, від горизонту вичерпання всіх тих одноманітних історій про вуйків, які шукали істину серед мішків із бульбою.

А історія цивілізації (себто того “гріха, що живе в нас”) тим часом зробила ще один крок до згаданого горизонту. Епоха постмодерну тихо розвіялася, немов мара над пірамідами Сихему, а налякані інтелектуали, яким вкотре забракло фантазії, проголосили поточну ситуацію гіпермодерном.

Прапороносці нової доби повідомили, що модерн ще не вичерпав свого потенціалу; що в світі, де за постмодерну все було піддано сумніву та висміюванню, насправді залишалося трохи цінного; що не варто змінювати ідентичності, мов шкарпетки, бо ж треба на щось опертися, аби підтвердити собі власне існування.

Водночас гіпермодерн відмовляється ділити цінності та ідентичності на “справжні” та “несправжні”. Для нього все, що підтвердило свою життєздатність, і є справжнім.

Себто стара радянська декорація, що втрималася під вітрами історії й навіть породила путінську імперську химеру, тепер розглядається як щось справжнє. Адже на тлі глобальної кризи цінностей навіть дешевий “совок” виглядає живою ідентичністю. Ба більше – сміттєві соціальні проекти тепер в центрі уваги. Вони є останніми “дітьми” епохи модерну – часу, де цінності ще захищали ціною власного життя.

Свіже гасло гіпермодерну: “Якщо непотріб спромігся жити, значить він є самобутнім непотребом”. Відповідно, його форми й види множаться, непотребу ставлять пам’ятники, його вивчають в університетах і коронують словами. За цих умов непотріб не набуває якості, бо не може за своєю природою. Натомість він опановує простір і його динамічні властивості – він прискорюється, оцифровується і збільшує кількість терміналів для зв’язку з іншим непотребом. У цьому плані непотріб у вигляді курячого фаст-фуду онтологічно споріднений із непотребом у вигляді якої-небудь самопроголошеної “ДНР”.

Гіпермодерн однаково дає дозвіл на самобутність і обробленій формаліном курятині і фейковій “республіці”, де укріпилася радянська цивілізаційна консерва. Для України цей факт є сумним, але мусимо дивитися правді в очі: ми поспішили з похоронами “совка”, ми надто самовпевнено виключили його з гри в ідентичність. А тепер настали часи, коли на заміну постмодерним забавам в ідентичність приходять війни ідентичності. І цивілізаційне сміття в них воює на правах ґештальтів.

“Але ж як воно може воювати, якщо в принципі не містить у собі онтологічної якості?” – знизує плечима людина постмодерну. Може. Бо світ прискорився, люди стали жити довше. А чинник онтологічної якості проявляє себе переважно на довгих відрізках історії, коли змінюється кілька поколінь. Там діє дарвінівська настанова гіпермодерну: “Воюй та існуй”.

Непотріб воює та існує. І йому чхати на те, що в історичній перспективі він лише технічна заміна якісного буття. Зрештою, сон людей, які проголосили себе богами, триває. І ніхто не знає, коли настане пробудження.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.