Чому «не відбулося» Вільне козацтво?

Вільне козацтво – національні добровільні військово-міліційні формування, які у 1917–1918 діяли в Україні та на Кубані. Перші загони Вільного козацтва виникли навесні 1917 р. на Звенигородщині як протидія збільшовиченим загонам демобілізованих солдатів і армійських дезертирів. Їх створювали за козацьким звичаєм у вигляді територіальної самооборони з виборною старшиною.

Найбільшого поширення рух Вільного козацтва набув на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині – землях, що раніше входили до складу Гетьманщини і на яких збереглися козацькі звичаї і традиції, а також на Херсонщині та Волині. Ініціатором руху за утворення Вільного козацтва був селянин с. Гусакове Звенигородського повіту Київської губ. (нині Звенигородського р-ну Черкаської обл.) Н. Смоктій.

У квітні 1917 р. відбувся 1-й з’їзд козацтва, на якому були вирішені деякі організаційні питання та обрано кошового отамана – С. Гризла. У жовтні того ж року на Всеукраїнському з’їзді Вільного козацтва у м. Чигирин (нині Черкаської обл.), де  200 делегатів з’їзду представляли 60 тис. вільних козаків України та Кубані, розпочалось об’єднання окремих козацьких загонів у єдину загальноукраїнську структуру. На ньому було обговорено і ухвалено статут Вільного козацтва та затверджено Генеральну раду з 12-ти осіб; отаманом було обрано генерала П. Скоропадського, генеральним писарем – В. Кочубея, наказним отаманом – І. Полтавця-Остряницю, генеральним суддею – М. Левицького, генеральним хорунжими – І. Луценка, С. Гризла і О. Шаповала. Організаційним осередком козацтва було обрано м. Біла Церква, де була створена військово-козацька школа та виходив часопис “Вільний Козак”.

Вільне козацтво підпорядковувалося Генеральному секретарству внутрішніх справ УЦР, його головною структурною одиницею були сотні, які створювалися у селах і містах у межах волості. Сотні об’єднувалися у курені, курені (у межах повітів) – у полки, а полки (у межах губерній) – у коші. Сотенна старшина складалася з 5-ти осіб, кожна сотня мала свій прапор, канцелярію і бібліотеку. За статутом до Вільного козацтва приймали громадян України (крім колишніх працівників міліції), яким виповнилося 18 років і які не були позбавлені прав за вчинені злочини.

Керівництво Центральної Ради насторожено поставилось до створення Вільного козацтва, оскільки козаки, всупереч програмі соціалізації і націоналізації землі Генерального секретаріату, вимагали збереження і захисту прав приватної власності на землю. До того ж отаманом було обрано великого землевласника П. Скоропадського, соціально-економічна і політична програма якого докорінно відрізнялася від позицій Центральної Ради. Хоча Вільне козацтво передусім боролось із грабунками, насиллям і дезертирством для підтримки порядку у державі, внаслідок відсутності в Центральної Ради власних збройних сил під час більшовицького наступу козаки стали на захист незалежності України. Незважаючи на це, 5 квітня 1918 р. під тиском німців уряд УНР розпустив збройні загони Вільного козацтва. Проте значна частина козаків увійшла до складу Армії УНР, інша – стала ядром повстансько-селянського руху, що розгорнувся у 1918–1922 роках.

Центральна Рада не зуміла використати стихійний прояв національного патріотизму і свідомості українців для розбудови війська. Її помилки намагався виправити П. Скоропадський, який прагнув ввести Вільне козацтво у спектр державної політики, оскільки соціально-політична, селянська і військова доктрини гетьмана, а отже – й офіційна позиція Української Держави, були тотожними з прагненням більшості козацтва, за винятком деяких анархізованих загонів. У червні 1918 р. П. Скоропадський у “Відручному листі Гетьмана всієї України до Міністра Військових Справ” оголосив про розпуск Вільного козацтва і всіх інших козацьких військових організацій, натомість 10 серпня 1918 р. було ухвалено “Закон про відновлення Українського Козацтва”. Відповідно до нього Вільне козацтво перетворилося в Українське козацтво, яке повинне було протидіяти поширенню більшовизму, зупинити наступ проросійських організацій і стати воєнізованою структурою українського суспільства, яка б (за тимчасової відсутності регулярного війська) забезпечила державну безпеку і незалежність України. Цьому завадила німецько-австрійська військова влада, яка намагалася не допустити формування українських воєнізованих формувань у суспільстві. Гетьман змушений був таємно виділяти кошти на організацію Українського козацтва, яке так і не встигло перетворитися на злагоджену суспільну верству через швидке падіння Гетьманату, втягнення України у війну і втрату державності.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.