Безробіття за часів Гетьманату: проблеми і заходи подолання. (Ч-2)

5 серпня 1918 р. П. Скоропадський затвердив розроблену Міністерством праці і ухвалену Радою Міністрів Постанову про організацію громадської праці для підтримки безробітних.

На ці потреби гетьман асигнував 2 млн крб., з них 150 тис. виділялося Київському міському самоврядуванню на закріплення Андріївської гори, 51 тис. – лісовому департаменту Міністерства земельних справ на закріплення місцевості біля могили Т. Шевченка, 2 млн – Міністерству шляхів на розробку кам’яних кар’єрів біля сіл Лозоватка та Селище, 56 тис. – Ніжинській міській управі на побудову мостів через р. Остер, ще 300 тис. – Волинському губерніальному земству на відбудову зруйнованих громадських будинків. Усі ці роботи мало контролювати Міністерство праці. Схожу “Програму громадських робіт” для непрацюючих було запроваджено й у США за президентства Рузвельта під час “великої депресії”.

У червні 1918 р. департамент громадських робіт Міністерства праці розробив законопроект про відбудову околиці Києва – так званого Звіринця, де мало з’явитися житло для 2 тис. робітників, а згодом – сучасне робітниче містечко. На реалізацію задуму було виділено 3 млн крб. Уже в вересні, під час дипломатичної поїздки в Німеччину на запрошення кайзера Вільгельма ІІ, Павло Скоропадський відвідав в Ессені заводи промислового магната Болена Круппа, де чудово, як на ті часи, було налагоджено побутове життя робітництва.

Гетьман з цього приводу згадував: “Мене не стільки в даному випадкові цікавили заводи, які вимагали значно більшого часу для вивчення їх, спеціальної підготовки, котрої в мене не було, скільки питання постановки робітничого питання, робітничі містечка, про які мені доводилося стільки читати та чути. Останнє мало особливу цікавість для мене в зв’язку з тим новим Києвом, який ми передбачали будувати в майбутньому і при якому хтілося використати весь досвід Заходу. Все, що я бачив в Ессені, перевищило всі мої очікування”. Однак здійснити це Скоропадському так і не вдалось, бо в грудні 1918 року Українська держава у формі Гетьманату припинила своє існування.

Розподілом безробітних на громадську зайнятість займався спеціальний відділ, який від червня 1918 р. очолював учений, інженер-технік М. Ойслендер. У технічному відділі цього департаменту було створено навіть підвідділ, що допомагав працівникам громадських робіт із харчами та помешканням. До того ж низці міських самоврядувань та земств було надано позики для проведення громадських робіт, де мали бути задіяні безробітні. Міністерство праці також пропонувало залучити непрацюючих до роботи у родовищах і копальнях Донбасу, однак реалізацію цього наміру гальмувала тимчасова неможливість постачати в цей район достатньо продовольства.

Безробіття поділяється на три типи: фрикційне, структурне та циклічне. Однак в Україні 1918-го важко виявити навіть узагальнену його форму. Фрикційне безробіття вважається не лише неминучим, а й навіть бажаним. Воно об’єднує людей, що тимчасово покинули низькооплачувану працю у пошуках більш прибуткової. Склад та чисельність фрикційного безробіття постійно змінюються. Важко визначити рівень такого безробіття у 1918 р., якщо воно взагалі існувало в часи, коли стало працююча економічна система була зруйнована війною і революцією. Його наявність можна припустити хіба в урядовій службі та порівняно ефективній цукровій промисловості. Фрикційне безробіття переходить у категорію структурного, коли працівники втрачають роботу внаслідок зміни споживчої потреби чи технології виробництва, заміни людей технічними пристроями, чого не було в Україні у 1917-1920 роках.

Під час Гетьманату, як і за періоду відродження і визвольних змагань, в Україні переважав третій тип безробіття – циклічний, спричинений занепадом, руйнацією виробництва внаслідок воєнних, економічних, соціальних та політичних обставин. Наприклад, у розпал “великої депресії” 1933-го у США циклічне безробіття досягло приблизно 25%. В Україні у 1917-1918 рр. ріст безробіття був передусім зумовлений занепадом вітчизняної промисловості, фінансовою кризою, а отже, й зменшенням сукупного попиту на товари й послуги, недостатністю загальних витрат та скороченням внаслідок цього зайнятості. Водночас загострення безробіття трапилось ще й через занепад низки виробничих підприємств та навіть галузей, спричинений світовою війною, соціальними й політичними катаклізмами та переносом бойових дій в Україну. Штучно безробіття підтримували й окремі роботодавці: вони закривали свої підприємства та звільняли робітників для зменшення соціально-побутових вимог, завоювання пролетарів та залучення до праці менш вимогливих людей.

Масове безробіття загрожує суспільству вибухом соціального і політичного протесту, криміналізацією народного середовища, байдужістю до громадських чеснот і втратою патріотизму. Під час перехідних політико-економічних умов саме безнадійно безробітні і знедолені поповнюють агресивний, войовниче налаштований табір, ворожий до наявного державного ладу, що начебто викинув їх за межі людської гідності. Потенційну чисельність такої групи майже неможливо передбачити в умовах економічної неврівноваженості. Так, зокрема, сталося в Україні за часів УНР, коли народні маси не стали на захист національної соціалістично-демократичної влади, що не змогла відновити лад у народному господарстві країни, від більшовицької навали, а згодом й від буржуазно-консервативного перевороту Павла Скоропадського. Не захищали вони й Гетьманату, що не зміг вирішити соціально-побутових проблем громадян, а натомість восени 1918 р. підтримали підняте Директорією повстання.

Невирішеність земельного питання стала найбільшим каталізатором безробіття та анархізації селянства. Незважаючи на окремі поступові і прогресивні, але явно спізнілі законодавчі започаткування з аграрного й робітничого питання, люди, що не мали нічого, окрім безробіття та злиденності, підтримали нову хвилю державних переворотів, або байдуже спостерігали за їхнім перебігом.

Безробітні поповнили “отаманщину” чи лави Червоної гвардії, сподіваючись, що “радянізація” вирішить усі їхні проблеми. Однак саме червоні багнети врешті й знищили українську державність у будь яких її формах. Історія вказує нам не лише на вчорашнє, але й попереджає про можливе завтрашнє, що настане, якщо не засвоїти уроки минулого сьогодні…

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.