Україна: між євроустремліннями й самообманом

Першого липня Республіка Хорватія відсвяткувала 6-ту річницю входження в ЄС. У цьому не було б нічого особливого, якби не факт, що це була остання країна, яку Євросоюз прийняв до свого складу. Здається, хорватам вдалося в останню мить заскочити на сходинку потяга, який відходив. А що ж з іншими охочими? Відповіді не має ніхто.

Черга, звісно ж, існує: першими в ній стоять Албанія й Македонія; далі місце хотіли б зайняти Боснія й Герцеговина, Чорногорія, Сербія… Очевидно, це буде дуже повільна черга. Тим більше, що зараз не всі розуміють, до чого саме вона веде. Хорватія може отримати почесний статус “останнього” члена ЄС, адже за нею двері не тільки зачинилися на вхід, але й відчинилися на вихід. Поняття “брекзит” стало популярним не тільки у Великобританії.

А що ж у цій ситуації вже й казати про Україну. Усі ці демарші української делегації в ПАРЄ виглядають доволі карикатурно. Чи є Україна одним зі спонсорів цієї організації, як Росія; чи, може, якимось важливим партнером для ЄС загалом? Сьогодні в Євросоюзі немає жодної проблеми, якої б він не міг вирішити без України, якщо не брати до уваги проблему під назвою “Україна”. Правда є такою, що це Україні потрібна Європа, а не Європі Україна.

Утім, і це питання дискусійне. Бо кому в Україні потрібна Європа? Про штатних євроентузіастів не варто й говорити: там ґранти, дармові поїздки й готелі в європейських столицях, добові, сувеніри та інші “ласощі”. А от іншим навіщо гра в євроінтеграцію? Заможні й зацікавлені українці мають у Європі і бізнес, і нерухомість. Мудріші українські діти навчаються в європейських вишах, а часто й не за гроші батьків. Роботяги наші правдами чи неправдами теж заробляють і живуть там. То для чого й кому потрібен союз із ЄС? Якої Європи українцям не вистачає?

А, отож бо й воно – українців у Європі приваблює верховенство права, цивілізовані взаємини між державою-спільнотою-людиною. А ще добре налагоджена система безпеки, освіти, охорони здоров’я тощо. Але ж усього цього ЄС не принесе на українську землю автоматично, усе це мусили б зробити українці самі, нехай і під “наглядом” єврокомісарів. То що ж заважає це робити зараз? Антиєвропейця Януковича прогнали, Росії дулю показали, а от із реформами, під які взяли трохи грошенят у Європи й не тільки, якось не йде. Чого б це – Путін не дає?

Не варто ж забувати, що в Україні з моменту її виникнення вже встигла сформуватися певна система влади, власні еліти. І ні для кого не є таємницею, що ці еліти зміцніли і змужніли зовсім не внаслідок своєї прихильності до цивілізованих правил гри – чи то в політиці, чи то в бізнесі, чи то на полі розподілу повноважень гілок влади – а всупереч їм. Тобто все те, на чому тримається Європа, зовсім не пасує українським можновладцям, олігархам та іншим “авторитетам”. Воно їм не було потрібне раніше, не стане й згодом. То для чого ж ця гра в євроустремління?

Одна з версій – для підтримки і розвитку самообману тієї частини українського суспільства, яка наївно вірить, що зближення з ЄС розв’яже її проблеми. Та це не так.

Найперше тому, що у найближчій перспективі ЄС буде зосереджуватись на вирішенні власних завдань, а не проблемах умовних (дуже умовних) кандидатів у кандидати на членство. Також тому, що Україну ніхто в Європі не сприймає як поважного партнера (попри всю офіційну риторику наших штатних “друзів” в ЄС). Чому? Бо Україна не поводить себе як партнер, що заслуговує на довіру. Гляньмо на останні, скажімо, десять років. Хто ж повірить в європейські (чи будь-які інші) устремління народу, який за декаду вже чотири рази міняв національних “лідерів” в широкому розуміння цього поняття, а разом з ними й внутрішньо-, а відтак і зовнішньополітичний курс? Не змінюючи, однак, систему олігархічних взаємин.

Та й пересічний українець, скажімо собі чесно, не надто “змахує” на європейця. Для солов’їномовного європейські мови немилозвучні; християнська традиція Заходу для православного ворожа чи просто недружелюбна; європейські цінності – це бездуховність, ощадність європейців – це скупість, їхня стриманість – це нещирість тощо. Отже, треба визнати, що Європа для більшості українців є чужою ментально і культурно, політично й економічно.

Але якщо б ми колись мали стати членами євроспільноти, то проблеми європейців були б і нашими проблемами, тому відповіді на важкі запитання ми шукали б разом. ЄС з його емансипацією найрізноманітніших меншин і деформацією основ традиційних інститутів – сім`ї, церкви, громадянського суспільства, демократії. Гей-паради і одностатеві шлюби, расова і релігійна різноманітність, а водночас і евтаназія, підвищення пенсійного віку, занепад почуття європейської солідарності, клопоти з європейською валютою, проблеми культурної інтеграції – усі ці негаразди можуть стати нашими. Чи готові ми їх вирішувати і жити за європейськими правилами?

Тож євроустремління України – справжні чи вдавані – не будуть ні для кого переконливими до того часу, поки українці не визначать своєї справжньої тотожності у європейській системі координат, і поки самі собі не спробують дати відповідь на запитання, чим для нас була, є і буде Європа, тобто чи дійсно вона нам потрібна. А щоби це зробити, нам варто припинити займатися самообманом: і взагалі, і щодо європрагнень, зокрема.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.