Лівий марш, або Вимога безоплатного кіно

Упродовж останнього місяця у столиці України знову завирували дискусії навколо долі кінозалів, зокрема кінотеатру “Київ”, розташованого у центрі міста.

Збурення виникло через рішення про зміну орендаря внаслідок конкурсу, проведеного ще торік. Недолуга інформаційна політика міської адміністрації та повний провал комунікації із громадськістю надали можливість попередньому орендарю підняти хвилю інформаційного хайпу. До цього долучилися і ЗМІ, яким не хочеться розбиратися у суті питання та проблемах чи витрачати час на вивчення документів. Відповідно журналісти обирають найпростіший шлях – звертаються до соцмереж, не надто переймаючись недостатньою поінформованістю дописувачів, або й часом відвертою маніпулятивністю та популізмом.

Водночас ліві активісти, переважно молодь, артикулювали ідею зробити кінотеатр “Київ” безкоштовним. Під час пікетів, у дописах на Facebook та у телевізійних репортажах вони емоційно стверджували: “Київ заслуговує на безкоштовний кінотеатр! Наше право на це є беззаперечним: культура має бути доступною кожній і кожному. І глядач_кам, і кінематографіст_кам – незалежно від товщини гаманця”.

Хто не знає: “глядач_кам та кінематографіст_кам” – новомодний правопис, що утверджує гендерну рівність.

Активісти висловили й низку вимог. Зокрема, зробити квитки на сеанси безкоштовними. Поза сумнівами, цей пункт отримає всенародну підтримку. Хто ж не хоче дивитися кіно задарма, коли у комерційних кінотеатрах ціна квитків настільки кусається? Активісти апелюють до досвіду безкоштовного кінотеатру у центрі Баку, столиці Азербайджану. Так, такий заклад там справді працює. Демонструє він здебільшого арт-хаус. Але що за цим стоїть? Неприхована реклама діючого уряду та президента. Азербайджан має кошти на такі розваги, адже є однією з країн, які видобувають нафту. Здається, родовищ “чорного золота” ні у Києві, ні в області немає, тому вартість безкоштовних квитків ляже на міський бюджет.

Наступна вимога – забезпечити працівникам кінотеатру 4-годинний робочий день із гідною заробітною платою. Перші сеанси у кінотеатрах починаються о 10 чи об 11 ранку, останні – о 21 і навіть пізніше. Оскільки до роботи треба підготуватися, врахуємо час на перезміни та передачі робочих місць, прибирання наприкінці дня. Отже, знадобиться три зміни працівників усіх ланок – касирів, білетерів, адміністраторів, кіномеханіків, прибиральниць. Та ще й три директори кінотеатру, бо й у них робочий день має тривати 4 години! І не забуваємо про гідну зарплату. Усім. І, звісно ж, усі ці витрати теж лягають на міський бюджет. Додамо сюди ще оплату комунальних послуг й підтримання техніки та приміщень у робочому стані.

Серед вимог активістів й інклюзивність – болюча проблема міського простору, що дісталась у спадок з часів розвиненого соціалізму. До слова, попередній орендар двадцять років хазяйнував у кінотеатрі, але вирішенням цього питання не переймався.

Наступні вимоги – турбота про спільний простір та еко-гостинність – звучать, звісно ж, красиво, але виглядають загадково-абстрактно.

Молодь озвучила також необхідність відкритості до незалежного кіно. Бажання того, аби вітчизняний і світовий арт-хаус доходив до глядачів, цілком зрозуміле. Проте й таке кіно має дистриб’юторів, які намагаються просувати стрічки, вкладають власні кошти, аби придбати права на картини, а тому цілком закономірно сподіваються повернути хоча б частину витрат. Виробництво фільмів теж недешева історія: автори витрачають власний час, сили, інколи навіть гроші. Зрештою, режисери та сценаристи мають щось їсти та забезпечувати родини.

Реалізація цієї вимоги покладає на міський бюджет витрати на права, відшкодування дистриб’юторам, відсотки авторам, адже кінотеатр має бути безкоштовним! Насправді перетворення великого тризального кінотеатру у центрі міста на заклад для показу арт-хаусу виглядає нереальним лише з причини наповнення відповідним контентом усіх залів та сеансів у них.

І остання вимога – повне фінансування містом. За приблизними підрахунками, уся забава обійдеться бюджету у півтора – два мільйони гривень щомісяця. Але навіщо цим перейматися! Гасла та ідеї кришталево прозорі: культурний продукт має бути безкоштовним! Ура, товариші та товаришки!

А чому б не вимагати ще чогось? Наприклад, дармових напоїв та попкорну. Чом би й ні, якщо видовища безоплатні, то й хліб має бути за спасибі!

До речі, на початку 90-х була спроба зробити безкоштовним столичний кінотеатр ім. Ватутіна. Заклад доволі швидко перетворився на улюблене місце безхатьків, згодом його закрили через жахливу антисанітарію. Інвестори чи, може, доброчинці збанкрутували, роки стерли із пам’яті їхні імена, а кінотеатр взагалі зник із мапи міста.

Чи передбачають молоді активісти такий варіант розвитку подій? Здається, ні.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.