Наш цирк їде кудись у темряву

Нації та менші родові спільноти колективно крокують до майбутнього неминучого виродження. Людство рухається до вичерпання біологічного потенціалу та – у кращому випадку – до тихого згасання. Зірки галактики повільно падають у чорну діру. Всесвіт прямує до ентропії. Серед усього того виникла історія про якийсь там “прогрес”.

Попередні розповіді про Страшний суд Єгови і фінальний танець Шіви були правдивішими. Попередні історії не давали теперішнім формам жодного шансу, але принаймні залишали надію на таке-сяке збереження звичних смислів.

Парадоксально, але казка про “прогрес”, яка передбачає стрибкоподібне ускладнення форм, набагато сумніша. Адже рано чи пізно такий розвиток неодмінно змусить відмовитися від наріжних принципів світобачення.

Або відверто відмовитися, або ж під якимось підлим ідеологічним соусом. Власне кажучи, те, що відбувається з нами тепер, ідеально вписується в історію мислячих істот, які забули про Шіву та Єгову й повірили в реальність прогресу.

А якщо ми придумали для себе ці правила гри, то не варто скаржитися на те, що всі шляхи в ній ведуть до інфляції змісту. Не треба вдавати, що нас силоміць записали до того мандрівного цирку, керівники якого лише прикидаються, що знають, де саме відбуватиметься наступна вистава.

Цирк їде кудись у темряву. Його актори фантазують про багаті міста, де на них чекає вдячна публіка, товсті гаманці та бурхливі аплодисменти. Але насправді вони не знають, чи є в тій темряві міста або села. Чи взагалі там хтось є. Власне, оце незнання й є глибинним сенсом діяльності тих, хто формує перспективи людства.

Ми будуємо умовні опозиції “прогресивно-архаїчно”, “демократично-деспотично”, “воля-рабство” й т. ін. І ці бінарності здаються нам глибокодумними, філософськи обґрунтованими та перевіреними досвідом попередників. Хоча, насправді, сто тисяч років історії людей сучасного типу довели базову цінність лише двох бінарностей – “ускладнення-спрощення” та “порядок-хаос”.

Першим кроком людей від тваринного світу до цивілізації було практичне вміння стримувати дефекацію. Оце був правдивий прорив до ускладнення й порядку. Адже істота, яка не здатна регулювати випорожнення прямої кишки, не може здійснювати ритуалів. Тобто це неритуальна істота. Не людина – в розумінні, скажімо, Конфуція.

Таких могутніх проривів людству вже не здійснити. Тим більше, що воно вже запустило механізми власного спрощення, створивши світ розумної техніки. Ми спостерігаємо першу фазу системної кризи нашого біологічного виду.

Та розхитаність продуктивних, політичних, фінансових й інтелектуальних інституцій людства, яку ми спостерігаємо з нашого провінційного укріплення, є лише однією з багатьох маніфестацій, що супроводжують означену кризу.

Ми не повинні дивуватися тому, що в таких обставинах смисли мандрують і трансформуються у свої протилежності. Набагато дивовижнішим здається те, що людська цивілізація ще знаходить у собі сили розповідати захопливі позитивні історії, вибудовувати перспективи там, де вже зримо окреслилася екзистенціальна одномірність.

Крізь заспокійливі співи корпоративних сирен ми чуємо окремі тривожні сигнали. “Однопланетні види не виживають”, – каже сучасникам Ілон Маск та форсує побудову кораблів, призначених для перенесення нашого біологічного виду на червоні марсіанські ґрунти. І за всієї очевидності меседжу мало хто напружується на розуміння того, що американський інженер готує не стрибок до безмежжя Всесвіту, а лише втечу з материнської планети.

Водночас Земля ще досить таки придатна для життя. Мільярди людей, безперечно, уже втомили її поверхню своїми будовами та смітниками, але вона ще має ресурси для життя. Зростає температура її атмосфери, вимирають комахи, тануть льодовики, проте до катастрофи ще досить часу. Пройдуть ще сотні років до того, як люди відчують справжній дискомфорт, коли їм доведеться будувати підземні сховища та вентильовані куполи над мегаполісами.

Деградація людської природи, судячи з усього, випереджатиме глобальне екологічне лихо. Фільми про зомбі втілюють передчуття нової доби, коли штучні психічні епідемії розхитають сотні мільярдів мізків, і ми опинимося у світі, де словосполучення “народні маси” стане синонімом глобальної божевільні.

Психічна епідемія, яка навесні цього року засіяла ненавистю українське суспільство, є лише блідою предтечею тих технологій розхитування, які накриють людство вже в найближчі 20-30 років. Ми ще не встигнемо пересісти з бензинових смердюків на електромобілі, а психічно здорові індивіди вже стануть рідкістю не лише серед представників нижчих верств, але й в елітах.

Світ штучного інтелекту несе в собі руйнування світу емоційної та розумової компетенції. Ми вже бачимо, як на наших очах система більш-менш адекватної освіти перетворилася на суцільну імітацію, відірвану від суспільних потреб. Так занепадають інституції, у яких вже немає стратегічної мети. Людству, озброєному штучним інтелектом, не потрібні мільярди освічених осіб, не потрібні ті “піраміди компетентності”, на яких трималися соціуми ХХ століття. Людство шукає шляхи зайняти чимось сотні мільйонів зайвих людей, для яких вже ніколи не буде шансу знайти суспільно значущу роботу.

Цих людей (які здебільшого будуть розумово та психічно розхитаними і готовити на анархічні дії) треба буде делікатно відчужити не лише від соціальних ліфтів, але й від права на політичне життя, голосування на виборах і т. ін.

 Уже одне це ставить жирний хрест на традиційних формах демократії та на класичних ліберальних доктринах. Головне питання: як за таких умов запобігти виникненню нових, небачених нині деспотичних імперій, які здійснюватимуть владний контроль за допомогою штучного інтелекту та повсюдного нейролінґварного програмування?

Ми впевнено вповзаємо в еру утопічних демократій та країн з переважно психопатичним населенням (крейзі-соціумів). Провінційність України нас не врятує, бо загальна цивілізаційна відсталість лише сприяє тим, хто хоче перетворити нашу країну на крейзі-соціум, стурбований технічно делегованими “з верхів” проблемами, які описуються деякими дослідниками як “гуманітарний шлак”.

Ми повинні дивитися в очі тій темряві, яка нас очікує. Нам треба готуватися до зустрічі з новим божевільним світом, де утилізація “зайвого людського матеріалу” знову набуватиме негуманістичних та шизоїдно-технократичних форм.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0

Коментар

  • Богдан Дячишин

    Фрагмент з рецензії на книжку Володимира Кузика «Двоє»…
    Ми живемо в хаосі одиничок і нулів, забуваючи про свою ідентичність, а денаціоналізоване населення гадає, що держава – це організм для споживання, забуваючи про те, що народ мусить будувати Україну своїми руками. Сучасна молодь схильна до читання строгих, спрощених текстів, бо в інформаційному переситі (в день людство одержує 5 ексабайтів [5*10^18] інформації) не знаходить часу для читання високої прози, з надмірно деталізованими описами подій і обставин, яка вимагає надзусиль душі і серця. Хоча міняється все, та високе зостається навіки…

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.