“Сорочинський ярмарок”: першому українському кольоровому фільму – 80

Інформація про картину “Сорочинський ярмарок” дещо суперечлива. За усіма кінематографічними довідниками дата виробництва фільму – 1939, але у титрах зазначений 1938 р. Проте шановні історики кіно чітко вказують дату прем’єри – 19 червня 1939-го.

Оператори стрічки – Микола Кульчицький, один із класиків української операторської школи, який потім зняв багато відомих картин, та Григорій Александров. Головний художник – класик Василь Кричевський – окрім живопису, графіки, архітектури та педагогічної діяльності, займався ще й кіновиробництвом (у доробку – “Звенигора” Олександра Довженка).

Режисером запросили Ніколая Екка, який мав добру технічну підготовку, був визнаним новатором, учнем В. Меєргольда. У 1931 р. він зняв першу радянську художню звукову стрічку “Путівка у життя”, за яку отримав нагороду Венеційського кінофестивалю, а у 1936-му – перший російський кольоровий художній фільм “Груня Корнакова”.

“Сорочинський ярмарок” – екранізація однойменного твору Миколи Гоголя. Задля автентичності зйомки відбувалися у селі Великі Сорочинці Полтавської області, де спеціально організували справжній ярмарок.

Картину знімали із застосуванням оригінальної технології, розробленої на фабриці міста Шостка Сумської області, у майбутньому – “Свема”. Нова кольорова технологія була експериментальною і ще недостатньою досконалою, тому у зйомках брав участь представник фабрики, інженер Давид Золотницький, у титрах – “керівник кольорової лабораторії”.

“Сорочинський ярмарок” мав успіх, Ніколая Екка нагородили орденом. На цій хвилі режисер здійснив спробу ще одного кінематографічного експерименту: почав знімати у Москві перший стереофільм, але проект зазнав невдачі й картину закрили. Під час війни, в евакуації в Узбекистані Ніколай Екк знімав нову стрічку, та керівник кінематографії Большаков зняв його з картини за порушення термінів виробництва і перевитрати кошторису, а згодом й взагалі заборонив працювати у кіно. Не допомогли ні нагороди, ні заслуги перед кінематографом, ані численні розпачливі листи Ніколая Екка до партії та уряду.

Не дозволили йому після війні й повернутися до Москви. Деякі колеги навіть вважали, що його заарештували та відправили на заслання. Ніколай Екк повернувся у кіно лише наприкінці 50-х й взяв участь у відновленні своєї легендарної “Путівки у життя”. А ще через десять років таки зняв стереокартину “Людина у рукавичці”. Та роки заборони на професію, мабуть, далися взнаки, успіх залишився у минулому.

Головну роль у “Сорочинському ярмарку” виконує Валентина Івашова. До війни актриса була дуже відомою: зіграла головну роль у “Груні Корнаковій”, знялася у фільмі “Олександр Невський” С. Ейзенштейна і деякий час була дружиною Ніколая Екка. Після війни мешкала у Києві, працювала на кіностудії імені Довженка. Головні ролі їй уже не пропонували, про минулу славу всі забули. Вона грала у Театрі кіноактора, озвучувала на екрані інших, рідко знімалася у епізодах. Наприкінці життя її несподівано знову почали запрошувати, але вже на ролі літніх жінок та бабусь. Пригадую, як Валентина Семенівна раділа: “Ти диви, я знову стала потрібною”.

На “Свемі” за СРСР виробляти плівку для кіно та фотографії, магнітні стрічки, але найперше завод, як і більшість великих виробництв, працював на оборону. Чорно-біла плівка вважалася непоганою і мала попит. А із кольоровою не склалося. Кінооператори жалілися на брак, недостатню чутливість, нестабільність якості. Наприкінці 70-х навіть змушували режисерів та операторів знімати на кольорову “Свему” й значно скоротили випуск чорно-білих картин. Згодом почали частково імпортувати американський “Кодак”, японську “Фуджі” та “Агфу” із ФРН. Закордонної плівки не вистачало, тому режисери та оператори наввипередки писали доповідні керівництву студій з мотиваціями, чому імпорт мають отримати саме вони.

Ті, хто був змушений знімати на “Свему”, вдавалися до різних технічних хитрощів, наприклад, попередньо частково засвічували плівку, аби підняти чутливість. Дехто вирушав до Шостки контролювати процес виготовлення плівки для своєї картини, на професійному жаргоні “їхали зварити собі плівку”. Оператори старшого покоління розповідали, що “історичні” з’їзди КПРС все ж знімали на американський “Кодак”.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.