Казка без продовження

Є підозра, що парадигма “прогресу” створювалася для цивілізації інформаційних обмежень. Тепер ми живемо в світі надлишкової інформації, ми купаємося в інформаційних потоках, ми розбещені та зліплені ними.

Прогрес, як відомо, передбачав поступове, крок за кроком, розширення інформаційного поля. “Люди прогресу” уявляли собі це поле, як щось подібне до Вавилонської бібліотеки Борхеса. “Люди прогресу” мріяли про майбутнє, у якому інформаційні еліти поступово та коректно витіснять політичні та бізнесові. Мріяли про ієрархії компетенції, про цитаделі “експертовладдя”, базовані на здатності ефективно фільтрувати та оперативно обробляти суспільно значимі інформаційні потоки. “Люди прогресу” облажалися.

Суспільно значимі потоки розчинилися в мережевих інформаційних повенях. Фільтри не дали собі ради з горами сміттєвих повідомлень, забилися і забулися. Мрії про демократію компетенції зблякнули, як гардеробна міль. А над світом піднеслася велетенська тінь утопічної демократії, опертої на психічних епідеміях та настроях неуків.

Ми опинилися в іншій казці. Червона Шапочка “забила болт” на бабцю, зжерла пиріжки й подалася до Інстаграму шукати чи то щастя, чи то приколів. Адже це все ж краще, ніж опинитися у шлунку корпоративних імперій з їхніми експертними радами та кастинговими фільтрами.

Прогрес передбачав спадковість поколінь. Старше повинне було передавати молодшому досвід, ключі від комор з накопиченими ресурсами та коди від терміналів, куди йтиме “справжня” інформація. Молодше мало за це подякувати, розвісити портрети попередників у кабінетах, оглянути комори, припасти до терміналів та простувати далі – до мети, означеної прогресом. Але – упс.

Молодше покоління ввімкнуло успадковані термінали, розчаровано скривилося й повернулося до своїх смартфонів. Розділення інформації на справжню та несправжню втратило актуальність. 

Червона Шапочка старого світу мала чітку дорожню карту: ліс, стежка, бабин будиночок, ліжко, вовк, достойний гаплик, містичне воскресіння. Шляхи Шапочки доби гіпермодерну виникають перед нею нізвідки й зникають за її спиною. Прогнози експертів не збуваються. Аналітичні доповіді розвідок застарівають ще до моменту написання. Бюрократії стають зайвими і починають жити окремо від контрольованої ними реальності.

Реальність тепер ніхто не контролює.

Хтось би сказав навпаки, що реальність тепер контролює своїх контролерів, але це неправда. З реальністю оперують навпомацки. Ті, хто спроможний інтуїтивно передбачити події хоча б на 30%, імітують контрольну діяльність та отримують зарплати контролерів. Хоча насправді вони обманюють своїх роботодавців.

Актуальна таємниця сьогоднішнього світу у тому, що еліти не встигають за подіями. Насправді еліти отримують ту саму сміттєву інформацію, що й світове стадо “терпил”. Еліти чекають від експертних кіл, що ті знайдуть у бурхливих інформаційних водах щось вартісне та спрямують його окремими каналами до правильних людей.

Експертні кола надувають щоки. Експертні кола малюють кольорову інфографіку та прогностичні таблиці. Експертні кола розкладають пасьянси, шаманять та пророкують. Але нічого притомного не пропонують. Бо не звужена до контрольованих потоків реальність насправді стала неосяжною. Бо майбутнє формується не на закритих нарадах фінансових правителів світу й не на зловісних засіданнях таємних згромаджень. Воно формується в головах хлопчиків та дівчаток, які довіряють Сірі більше, ніж татові з мамою.

Ці хлопчики та дівчатка майже не читають книг. Не вірять на слово й не ведуться на продавців переконань та на експертів. Вони не атеїсти, їм просто байдуже, хто саме стоїть за пультом вселенської матриці. Вони шукають “теми”, на яких можна швидко й багато заробити. Вони прагнуть комфорту і задоволень. Вони хочуть стати богами у персональних світах.

Ними, звичайно, можна маніпулювати. Але для цього треба створити цікаві варіанти реальності, цілі світи, населені фантастичними істотами. Такі світи коштують надзвичайно дорого, їхня фабрикація під силу лише небагатьом креативним групам. Лише вони здатні створити для Червоних Шапочок десятки, або й сотні варіантів того лісу, де бабця з’їдає вовка і закушує лісорубами.

Загалом, казка продовжується, ніхто не спішить оголошувати панахиду за класичною парадигмою “прогресу”. Проте утримувати казковий сюжет від катастрофічного виродження стає все важче. Стіна тотального цинізму стає все товщою. Все важче пробивати її атаками нових психічних вірусів. Все більше терпил забивають на “правильне життя” й тікають на віртуальні смітники.

Світ мутує швидше, ніж змінюються еліти. Дев’яносторічні мільярдери та сімдесятирічні диктатори все ще чіпляються змертвілими руками за важелі глобальних фінансових систем та за пускові агрегати міжконтинентальних ракет. Хоча ні гроші, ні ядерні бомби вже не є інструментами в битвах за майбутнє.

З кожним роком розрив поміж реальностями більшає. Все менше вони розуміють одна одну. І некерованість поки що вселяє в дурнів надію. Червона Шапочка ще не знає, що в її лісі вже немає ні вовків, ні дерев. Ще не знає. Але це ненадовго.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.