Творення українського радянського міфу. “Щорсу” Олександра Довженка – 80

Довженко не планував знімати “Щорса”. Він мав інші задуми, серед них – “Тарас Бульба” за М. Гоголем, але заявки не затверджували. 1935-го режисера нагороджують орденом за “Аероград”, і Сталін промовисто натякає: “За вами борг – український Чапаєв”. Цитуючи героя класичного фільму “Хрещений батько”, Довженко отримав “пропозицію, від якої неможливо відмовитися”. Сталіну потрібен був міф про українського червоного героя Громадянської війни.

Уже після “Землі” (1930 р.) на Довженка регулярно пишуть доноси, звинувачуючи його в націоналізмі; під час роботи над фільмом “Іван” у 1932-му арештовують оператора Данила Демуцького, із яким Довженко знімав попередні картини; в 1932-1933 в Україні Голодомор, в 1937-1938 рр., уже під час зйомок “Щорса”, розгорнулися репресії – колег та друзів Довженка арештовують. Усе це було не надто добрим тлом для вільної творчості.

Довженко працював над “Щорсом” чотири роки: кілька разів переписував сценарій, правки та уточнення до якого вносили і в ЦК Компартії України, і в Кремлі, тричі змінював виконавця головної ролі; проби й окремі сцени затверджували на найвищому рівні, деякі потім доводилося перезнімати кілька разів. Це найбільш масштабна картина Довженка, у зйомках якої брали участь великі військові підрозділи та техніка.

Головний герой – реальна постать, червоний командир Микола Щорс. У 1919 році він разом із соратниками Василем Боженком та Тимофієм Черняком загинули за нез’ясованих обставин:11 серпня під час нападу на штаб гине Черняк, 19 вересня (за іншими даними 21-го) отруїли Боженка, 30 вересня вбили Щорса, йому було 24.

За однією з версій, його застрелив у потилицю представник штабу фронту, який приїхав з інспекцією. Керівництво Червоної армії давно непокоїла надто самостійна, партизанська поведінка Щорса та його побратимів. Тіло Щорса перевезли до російського міста Самара та поховали без військових почестей. 1931-го цвинтар закрили, а потім взагалі зруйнували для нової забудови.

Письменник Максим Рильський якось влучно визначив: “Творчість Довженка – це передусім він сам”. Працюючи над сценарієм, режисер зібрав багато спогадів про Щорса та свідчень його бійців і, очевидно, добре все розумів. Про відтворення реальних подій не могло бути мови. До того ж Сталін вимагав показати на екрані справді інтелігентного командира, а також наказав, аби у фільмі звучали українські пісні! Відмовитися неможливо, єдиний шлях виконати замовлення – сховатися за художні образи.

 Кінорежисер Володимир Денисенко, який проходив практику в Довженка та часто бував у нього вдома, згадував коментар Олександра Петровича щодо фільму:”Я все це вигадав”. А образ головного героя Довженко описував так: “Щорс – це болід, який пронісся над Землею”. Сцени загибелі у фільмі немає. “Щорс стояв біля вікна. Він був прекрасний… Більше ми його не бачили”, – ось такий легкий натяк містять фінальні рядки сценарію.

Немає сенсу шукати в цьому фільмі історичну правду чи невідповідності, адже всі персонажі й події стрічки – це витвір уяви Довженка. Уваги варто інше – картина насичена образами, режисерськими рішеннями та знахідками, наповнена романтизмом та поетикою: німець, який довго стріляє із кулемета, аж потім трусяться руки; Боженко на сцені оперного театру із кулеметом та вимогою грошей від буржуазії; бій на шаблях із поляками на фоні картини із зображенням битви козаків Богуна із князем Вишневецьким; зйомки рухомою камерою та динамічний монтаж у епізодах наступу військ тощо.

Прем’єра стрічки відбулася 1 травня 1939-го. Упродовж тижня фільм переглянули 31 млн глядачів. 23 серпня 1939 року СРСР та Німеччина підписали пакт Молотова–Ріббентропа, радянські війська увійшли до Західної України. Довженко отримав замовлення на зйомку документальних картин “Визволення” та “Радянська Буковина”.

У квітні 1941-го Олександра Довженка, акторів Євгена Самойлова (Щорс) та Івана Скуратова (Боженко) нагородили Сталінською премією 1-го ступеня. Схоже, “Щорс” врятував режисера від репресій.

1949-го в Самарі випадково знайшли поховання Щорса, провели ексгумацію та експертизу, результати якої надовго засекретили, проте перепоховали із почестями. Міф Щорса культивувався всі роки існування СРСР: його іменем називали вулиці, військові частини, заклади культури; йому ставили пам’ятники, про нього писали книжки, складали пісні, а фільм регулярно показували на ТБ.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.