Щаслива Венеція. Нещасний Львів

Літо, як відомо, пора відпусток і відпочинку. Його люди проводять по-різному: хтось блукає лісом, хтось вилежується на пляжі, хтось мандрує цікавими і романтичними місцями. У світі одним з найромантичніших міст вважається Венеція, в Україні – Львів. Але порівняння їх не йде на користь того другого, хоч на одній з кам’яниць на площі Ринок досі видніє крилатий лев св. Марка.

Венеція у своїй історії майже завжди була щасливою. Не дарма ж її нарекли другим ім’ям – Serenissima. Та зараз не про історію, а про найновіший приклад «венеційського щастя». Днями уряд Італії офіційно заборонив вхід у історичне середовище міста великим круїзним лайнерам (йдеться про ту частину лагуни, яка безпосередньо прилягає до старого міста, зокрема в районі П’яццетта коло Сан-Марко). Для міста це була проблема: і тому, що «семиповерхові» лайнери на фоні середньовічних кам’яниць в безпосередній близькості до плащі Сан-Марко виглядали, як водяні монстри, спроектовані в добу агресивного соцреалізму; і тому, що вони здіймали таку хвилю, яка руйнувала основи, на котрих збудоване  місто; і тому, що з них користі містові особливої не було, адже гості «круїзерів» мали все забезпечене на борту, тому в місті тільки робили селфі і створювали натовп, а купити могли хіба-що морозиво чи пляшку мінералки.

Тому мешканці міста, культурні середовища країни та шанувальники Венеції у багатьох країнах світу довго протестували проти цього «круїзерного бізнесу». Однак, подолати тих, хто за ним стояв, було непросто, адже йшлося про величезні гроші. Ті, хто бував у Венеції останніми роками, могли бачити на багатьох будівлях транспаранти з написами: “No grandi navi” чи й “No mafia – Venezia E`Sacra” – котрі дещо затьмарювали романтичний настрій, занурюючи туриста у дійсність сьогоднішнього світу. Але – нарешті громада й культура перемогли.

Прагматична влада оцінила, що шкода, якої завдають круїзні лайнери цьому «туристичному об’єктові» зараз, загрожує тим прибуткам, які  він міг би приносити в бюджет ще й довго потім. Культурні середовища країни і світу поставили цінність унікального міста вище від прибутків тур-бізнесу і від посполитого зацікавлення мільйонів туристів з усіх континентів. Місцеві мешканці вперлися, щоб зберегти свій дім, навіть коштом зменшення податків, що йдуть на його утримання і розвиток. Всі правильно потрактували формулу, що «все має свою ціну».

І тут приходить думка – а у нас? Повернувшись додому дізнаєшся, що місцеві ділки заради бізнесу зруйнували радянську будівлю з цікавою мозаїчною композицією, яку з огляду на культуру й історію варто було б зберегти. Що такого ж типу (або й з тієї ж когорти) ділки планують задля зведення офіс-центру знести будівлю 1907 року, яка має свою цінність вже й для історії українського Львова. Що ділки, в прокурорських досьє яких, як кажуть, вже немає де й печатки поставити, планують збудувати 72-метрову «свічку» «Хілтона для жлобів», яка назавжди зіпсує панорамний вигляд міста.

І перше, про що думає з сумом – тут не буде, як у Венеції. Львову так не пощастить. Львів, зрештою, практично ніколи не вважався щасливим містом. Був заможним, був гарним, був культурним, але «найяснішим» – ніколи. Здається, ніхто з літописців не зафіксував його як «щасливе». Може тому, що він ніколи остаточно не був «чиїмось» – завжди був об’єктом суперництва, торгу, конкуренції etc. От і нині – хоч нові власники, якими стали представники пострадянсько-бандитсько-селянської еліти, ліпили до нього наклейки «перлини архітектури», «туристичної мекки», «культурної столиці» – місто залишається тільки здобиччю мародерів, яким байдуже і до історії, і до культури, і до майбутнього як такого. Зрештою, вони в більшості й самі є людьми з минулого, тим більш неприємно, що впливають на формування нашого сьогодення.

Така країна. Тут немає ні раціонально-прагматичної влади, ні впливових культурних середовищ, ні критичної маси вірного містові мешканця. При Україні Львів ніколи не мав щастя до державної влади, яка б про нього дбала – тільки визиск, хабарі і «відкати» цікавлять київського чиновника. Мешканці у своїй більшості діляться на «галицьких рагулів» (як їх оцінюють українські новосели) та «українське бидло» (як їх оцінюють місцеві патріоти, про що публічно днями заявила одна інтелігентна львівська пані). Культурне ж середовище міста (та й країни) здатне здійняти, як показує досвід,  тільки бурю в «склянці фейсбука». Хто в цьому сумнівається, хай ознайомиться зі списком зруйнованих та спотворених львівських будівель за період української незалежності. Про нематеріальну культуру Галичини вже не варто й згадувати, вона практично знищена – як «новітніми варварами» зі сходу, так і місцевими «неандартальцями», котрі нарешті відчули себе незалежними від «homo sapiens».

Проблема в тому, що ми живемо у державі, де впливи до бюджету вважаються важливішими, ніж збереження культурної спадщини; де культурна спадщина багатьох народів розділена на «українську» і неукраїнську. Зрештою, де навіть ті недолугі закони, які існують, не виконуються через хабарництво і безкарність чиновників. Проблемою Львова зокрема, а Галичини в цілому, є той факт, що в цьому регіоні розташовано коло 30% матеріальної культурної спадщини української держави. Може тому тут і найбільше руйнується. В Венеції теж було по-різному, мабуть, в процесі реконструкцій, але сучасних «свічок» там, на щастя, ніхто не збудував.

Зрештою, межі Львова необмежені природніми бар’єрами, а його населення у разів десять більше, ніж у Венеції. Та й туристів тут значно менше «на душу місцевого населення». Це місто попри туристів живе своїм буденним життям – працює, журиться і святкує. Тому може виникнути питання – для чого ж порівнювати саме європейську Венецію з українським Львовом?

Відповідаю: по-перше тому, що ці два міста розквітали в рамках однієї культурної держави значно довше, ніж Львів животіє в спільній державі з Києвом. По-друге тому, що співставляючи ці два міста, ми маємо добру шкалу порівняння для двох держав, двох народів і двох культурних середовищ. Це може згодитись не тільки задля згадок про минуле, але й для думок про майбутнє.

Порівнюйте, не соромтесь – і хай вам відкриється істина про те, як міста стають щасливими або нещасними!

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.