До Дня Державного Прапора України

Історія національно-державного українського прапора сягає далекого минулого. Синьо-блакитні та жовто-золоті барви супроводжували український народ і в епохи розквіту його національно-державного будівництва, і в часи труднощів, і в новітню буремну добу ХХ ст., коли національний стяг став символом відновлення державності й жертовної боротьби за її утвердження.

Витоки українського прапора сягають часів Київської Русі, але тоді він не мав таких барв, як сьогодні. Кожному загонові князя були присвоєні певні кольори, відповідно на флагштоках майоріли трикутні стяги, зокрема й з синіми та жовтими барвами. У ті часи прапор був символікою не держави, а безпосереднього володаря – сюзерена. Використовувалися синьо-жовті барви й у Галицько-Волинській державі, загальним гербом якого був золотий лев на синьому тлі.

До речі, синьо-жовту гаму використовували руські війська (українські, білоруські) й при Грюнвальдській битві 1410 р., що було зафіксовано у літописних джерелах.

Згодом, за часів Козаччини, використовувався, як правило, малиновий, багряний прапор, а синьо-жовтий стяг у різних варіантах (у поєднанні з козацьким хрестом, фігурою козака тощо) – для позначення певних полків.

Гетьман К. Розумовський, наприклад, у своєму ордері від 8 березня 1755 р. вказував, щоби на сотенних знаменах козацьких полків було усталено певні зображення і кольори: з одного боку – національний герб, з іншого – сотенний. Знаходимо чіткий опис й кольору полотен: “…а цвету тем корогвам быть голубому”.

У 1763 р. кошовий отаман П. Калнишевський просив замовити у київських майстрів прапор блакитного кольору: «… со изображением на нем гербов: с одной стороны – Св. апостолов Петра и Павла и между ними церкви, с другой – большого орла, а на нем с мечем архистратига Михаила…».

Член Петербурзької Академії наук, знавець давніх пам’яток культури України, академік Ф. Корш писав цареві Олександрові III: “Ваше Величество! Знамена козацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своему цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих князей Киевских вплоть до роспуска запорожской вольницы согласно повелению Императрицы Екатерины Великой”.

Своє продовження ця історія отримала у Наддніпрянській Україні після Лютневої революції, коли народ виносив на демонстрації жовто-блакитні і блакитно-жовті прапори як національні. Синьо-жовті стяги використовували й вояки-українці на демонстраціях в Петрограді. 18 травня 1917 р. петроградська делегація надіслала на І Всеукраїнський військовий з’їзд синьо-жовтий прапор із написом: “Хай живе національно-територіальна автономія”.

Перший Запорозький полк кіннотних гайдамаків ім. Костя Гордієнка у 1917 р. також використовував жовто-синій прапор з чорним тризубом за звороті. Кіннотний полк 4-ї Київської дивізії мав жовто-синій прапор з чорними тризубами з обох боків. Полк імені Кармалюка прийняв собі жовто-синій прапор з тризубом на одному боці й зображенням Матері Божої та Архистратига Михаїла з іншого. Однак більшість з цих полків під час першого наступу більшовиків на Київ у січні 1918 р. проголосили свою нейтральність.

До слова, у ті часи, та й пізніше, блакитно-жовтий прапор часто називали жовто-блакитним через зручності вимови. Ось як, наприклад, відомий громадсько-політичний діяч і історик Д. Дорошенко описував українську маніфестацію, що відбулася 1 квітня 1917 р. у Києві: “Гордо маяли в повітрі жовто-блакитні прапори (колір – символ нашого блакитного неба і золотої пшениці на полях)”. Чи потрібно було б йому додавати таке тлумачення, коли жовта барва на прапорі розташовувалася б угорі?

Із проголошенням УНР (тобто після ІІІ Універсалу, прийнятого в листопаді 1917 р.) і оголошенням її самостійності (IV Універсал Центральної Ради від 22 січня 1918 р.) лідери Центральної Ради почали замислюватись про затвердження прапора як одного з українських державних символів. У Тимчасовому законі про флот Української Народної Республіки від 14 січня 1918 р., зокрема, йшлося: “2) Прапорами Української військової флоти є: полотнище в двох – блакитному і жовтому – кольорах. В кряжі блакитного кольору – історичний золотий тризуб з білим внутрішнім полем в ньому. 3) Прапором Української торговельної флоти є полотнище в двох – блакитному і жовтому кольорах”. 

Офіційними в УНР стали синьо-жовті кольори. Таке ж розташування смуг підтверджувалося й у Наказах по морському відомству УНР від 13 березня 1918 р.: “2) Прапором Українського військового флоту є полотнище в двох – блакитному і жовтому – кольорах. В кряжі блакитного кольору – історично золотий тризуб з білим внутрішнім полем в ньому. 3) Прапором Українського торговельного флоту є полотнище в двох – блакитному і жовтому кольорах… 5) З часу проголошення цього закону всі російські військові та транспортні кораблі на Чорному і Азовському морях піднімають вищезгадані прапори Української Народної Республіки”. І саме такий прапор підняв лінкор “Георгій Побєдоносець” 29 квітня 1918 р. у Севастополі.

Інколи деякі сучасні публіцисти вказують, що 22 березня 1918 р. Центральна Рада прийняла жовто-синій державний прапор УНР; таке розташування кольорів нібито було затверджено за наполяганням голови Центральної Ради М. Грушевського, що був поборником геральдики (зокрема німецької школи, у якій вважається, що колір гербової фігури “правильно” розташовувати на прапорі вгорі, а колір тла – внизу). Однак насправді 22 березня 1918 р. Центральна Рада державний прапор УНР не затверджувала.

Натомість у квітні 1918 р. Військова Рада УНР в Києві ухвалила для усіх військових частин України малинове знамено з синьо-жовтим крижем. У Центральному музеї Збройних сил України досі зберігається малиновий прапор 3-ї Запорозької стрілецької дивізії (з 1919 р.) з золотим тризубом посередині та написами: “3. ЗАП. СТР. ДИВІЗІЯ”, “У.Н.Р.” та “ЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ”. Цей прапор у 1992 р. з церкви у Джерсі-Сіті передав українській Національній гвардії патріарх УАПЦ Мстислав, а 1997 р. прапор було передано музеєві. 

Після проголошення Декларації про державний суверенітет в Україні певний час використовувалися два прапори: офіційний стяг УРСР (червоний з лазуровою стрічкою вздовж унизу) і національний (синьо-жовтий). 23 березня 1990 р. за рішенням сесії Тернопільської міськради над будівлею ради поруч із державним прапором замайорів синьо-жовтий стяг. 3 квітня 1990 р. за указом Львівської міської ради національний прапор вивішено на вежі ратуші. 24 липня 1990 р. на Хрещатику біля Київради піднято синьо-жовте знамено. Це стало звісткою, що радянська система насправді ламається. 

Над Верховною Радою синьо-жовтий прапор замайорів 4 вересня 1991 р. А 28 січня 1992 р. сесія Верховної Ради України прийняла Постанову “Про Державний прапор України”. 23 серпня 2004 р. було офіційно встановлене державне свято – День Державного Прапора України. Обрана дата не має жодної історичної прив’язки – ні до минулого, ні до сучасності.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.