Державний земельний банк і його роль у аграрній реформі 1918 р.

Перспектива продажу в Україні земель с/г-призначення викликає неоднозначні емоції в багатьох українців. Можливо, що в рамках кращого розуміння цією проблеми допоміг би досвід столітньої давності. Теж український.

Земельне питання було однією із тих нагальних проблем, яку, як здавалося багатьом, а найперше селянам, мала б розв’язати революція в Російській імперії. Центральна Рада аграрну проблему не вирішила, натомість П. Скоропадський, ставши гетьманом 29 квітня 1918 року, у своїй Грамоті до всього українського народу одразу ж проголосив, що основою його господарської політики буде збереження і забезпечення права приватної власності як основи державного розвитку та цивілізації. В аграрній політиці гетьман та його уряд намагалися створити великий прошарок середніх хліборобів-власників, які б отримали свою частку землі через парцеляцію чи від розпродажу великих маєтків.

Основні засади реформи П. Скоропадський сформулював так: “Передача всієї землі, крім цукрових плантацій, лісів, землі, необхідної для кінських заводів та сім’яних господарств. Передача за платню. Безкоштовна передача не має у даному випадкові ніяких серйозних підстав і просто у вищому ступені шкідлива. Виплата селянських грошей за землю, що купується, нарешті примусить їх пустити ці гроші у обіг, що значно облегшить уряд, даючи йому можливість значно скоротити друк нових знаків. Передача землі не безземельним, а малоземельним селянам. В цьому відношенні потрібно мати на увазі мету – державу, а не жалюгідну сентиментальність”. Фінансову допомогу селянам під час реалізації реформи мав надавати Державний земельний банк.

У серпні 1918 р. на нараді землевласників при Міністерстві фінансів відбулось обговорення статуту Земельного банку. У своїй резолюції її учасники заявили, що нарада “вважає при існуванню Державного земельного банку будь-яку примусову спродаж землі для утворення земельного фонду непотрібною”, а також “запевняє, що добровільний продаж землі вистарчатиме цілковито, щоб утворити фонд Банку для майбутньої парцеляції й розродажу землі дрібним власникам”. 23 серпня 1918 р. гетьман підписав Закон про затвердження Статуту Державного земельного банку. Установу було безпосередньо підпорядковано міністру фінансів. У першому пункті Статуту йшлось, що завданням банку є “утворювати тривалі дрібні господарства”. Для реалізації цього завдання банкові було надано право купувати землю своїм коштом, парцелювати її і продавати, видавати довгострокові позики на купівлю землі, під заставу землі та на корінну меліорацію.

З резервного фонду новоствореного українського банку було виділено кошти для започаткування спеціального меліоративного фонду. Позики під викуп землі у власність могли отримати окремі особи, співвласники, сільські об’єднання та громади. Розмір позики не міг, однак, перевищувати продажну ціну, що була домовлена між покупцем і продавцем, чи 60% спеціальної оцінки землі. До того ж були встановлені й обмежувальні норми на ту допомогу, яку банк міг надавати селянам при купівлі землі. Термін позики становив від 14 до 66,5 років.

Після ліквідації попередніх банків їхні маєтки були перераховані до земельного фонду Державного земельного банку. Щоб якнайшвидше втілити закон від 14 червня 1918 р., частину земельного фонду банку було одразу призначено для перепродажу селянам. З цього приводу гетьман згадував: “З одного боку, потрібно було показати народові, що в уряду не лише на словах, але й на ділі є прагнення збільшити земельну площу, що належала дрібним власникам; з іншого боку, бажання всіляко перешкоджати збільшенню цін на землю при розпродажі її селянам примусило уряд видати закон, за яким усіляка крупна ділянка землі може бути продана повністю виключно лише у Державний земельний банк або селянам, але в останньому випадкові лише ділянкою не більш як 25 десятин”.

Водночас Міністерство фінансів наказало правлінню банку не купувати маєтків, що не надаються до парцеляції повністю. До фонду Державного земельного банку також не передавалися землі великої державної і господарської вартості (наприклад, ліси). Замість них переводилися оброчні статті. Якщо ж банк мав придбати нерухоме майно сільськогосподарського значення, що перебувало в оренді, то таку оренду достроково припиняли.Для регуляції купівлі-продажу таких господарств було ухвалено окремий закон.

Свої операції Державний земельний банк офіційно відкрив 1 вересня 1918 року.

Підбиваючи наприкінці літа 1918 р. підсумки роботи уряду, тогочасний статист-дослідник зазначив, що “установленням Державного земельного банку Кабінет поклав на широкий шлях державний іпотечний кредит в інтересах підтримки і розвитку нового земельного укладу, встановленого земельним законом”. Однак оптимізм дослідника був передчасним. У середині грудня 1918 року Гетьманат було повалено. Разом із його ліквідацією до занепаду прийшла й аграрна реформа, й її акумулятор та фінансовий рушій – Державний земельний банк.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.