Як п’ять країн збираються поділити Північний Льодовитий океан

П’ять держав претендують на великі фрагменти дна Льодовитого океану, межі яких перетинаються – пише Марк Фіскетті у журналі “Scientific American”.

2 серпня 2007 року підводний апарат із трьома російськими дослідниками опустився на глибину 4300 м, досягнувши дна Льодовитого океану у тому місці, де розташований Північний полюс. За допомогою роботизованої руки вчені ввіткнули в дно платиновий прапор своєї країни. Після того, як команда випливла на поверхню поруч із атомним льодорубом, який був головною базою експедиції, її лідер, депутат Держдуми Артур Чілінґаров сказав репортерові російської прес-агенції ІТАР-ТАРС: “Якщо за 100 чи 1000 років хтось дістанеться туди, де ми були сьогодні, то побачить російський прапор”. Президент РФ Володимир Путін подзвонив на корабель і привітав дослідників.

Канадський геофізик Девід Мошер саме перебував у Bedford Institute of Oceanography у Новій Шотландії, коли почув цю новину, яка, однак, не справила на нього особливого враження. Він глянув на полицю, де лежав малий циліндр завтовшки з ковбаску, наповнений сухим густим намулом. Це був фрагмент із 13-метрового взірця, добутого із тієї самої частини дна Льодовитого океану ще у 1991 році, коли Мошер був докторантом в Dalhousie University у Галіфаксі. Тоді він поплив у напрямку Північного полюса разом із групою з майже 40 дослідників із різних країн на двох льодоколах із Німеччини і Швеції. Науковці спустили на дно свердло, за допомогою якого вивертіли осад і взяли серцевину на аналізи. “Ми не залишали прапора, а лише дірку, в яку росіяни вставили свій стяг”, – сміється Мошер.

Ввіткнення прапора було лиш політичним актом, виконаним для того, щоб підняти дух росіян, які перебували в стані глибокої рецесії. Та коли росіяни почали серйозно стверджувати, що Північний полюс належить саме їм, інші чотири арктичні країни зрозуміли, що прийшов час подати офіційні претензії на ті частини океану, які вони вважають своїми.

Одна з цих країн була на крок попереду інших – Норвегія ще за рік до ескапади росіян надала дані та геологічні мапи до міжнародної Комісії кордонів континентального шельфу (Commission on the Limits of the Continental Shelf, CLCS), яка здійснює оцінку таких претензій, перевіряючи, чи для них є наукові підстави. Норвежці претендують на три фрагменти арктичного дна. У Королівства Данії, частиною якого є Гренландія, збір потрібних документів забрав трохи більше часу, але врешті-решт і ця країна у 2014 році переслала до CLCS свою заявку. Данія вимагає віддати їй великий фрагмент дна океану, загальною площею в 900 тис. км2. Роком пізніше свої документи подала і Росія, претензії якої стосуються аж 1,3 млн км2 дна, що займає, зокрема, і понад половину площі, яку для себе застерегли данці.

У травні цього року до CLCS свої документи подала група, якою керує Мошер, котрий зараз є професором геофізики в University of New Hampshire. Документація налічує 1200 сторінок і складається із тексту та даних із замірів, виконаних гідролокаторами і гравітометрами, а також з результатів аналізів серцевини, видобутої з дна Льодовитого океану. На цій основі Канада вимагає визнання за нею простору площею 1,1 млн км2; її претензії стосуються значною мірою тих самих ділянок, які для себе обрали Росія і Данія. США, остання з п’яти країн, що мають доступ до Північного Льодовитого океану (через Аляску), подадуть документи лише у 2022 році, тож є велика ймовірність, що тоді дійде до суперечки з Канадою.

Донедавна більшість країн розглядала Льодовитий океан як безужитковий край льоду. Та коли цей лід почав танути, всі зауважили нові чудові перспективи. У 2008 році Геологічна служба США опублікувала результати аналізів, що доводили наявність під дном Льодовитого океану приблизно 30% всіх світових запасів газу і майже 13% запасів нафти. Ба більше, там можуть бути також великі родовища заліза та мінералів рідких ґрунтів. Танення морського льоду означає також, що кораблі зможуть використовувати нові морські шляхи. Бачення майбутнього багатства призвело до того, що кожна з п’яти країн наразі намагається утвердити свої права на нові території. “Ніколи невідомо, що може статися”, – коментує Флеммінґ Ґетроєр Крістіансен, заступник директора Геологічної служби Данії і Гренландії.

Мине ще багато часу, поки CLCS схилиться над новими заявками. Комісія працює повільно, зокрема тому, що наразі розглядає понад 80 різних суперечок – від Нікарагуа та Гани до В’єтнаму. Швидше за все, немає шансів на те, щоб російські і данські претензії було розглянуто у найближчі роки. І тільки потім прийде черга на оцінку документів, які подала Канада. Комісія не займається безпосереднім розглядом суперечок між країнами, коли їхні претензії перетинаються. Отже, коли всі заявки будуть оцінені з наукового погляду, деякі країни будуть змушені вдатися до кропітких дипломатичних переговорів, які, скоріш за все, займуть багато-багато років.

Увесь процес збору даних і подання документів мав цивільний характер, а його основою були геологічні дослідження. Однак у той час, коли науковці методично аналізують документацію, Путін розширює старі і створює нові військові бази вздовж арктичного узбережжя Росії. Його промови і дії однозначні: Росія зазіхає на полярний регіон. У відповідь країни НАТО також зміцнюють свою військову присутність на Півночі, побоюючись, що Росія анексує арктичне дно так, як у 2014 році анексувала Крим. Навіть Китай посилає свої кораблі на Північ, сигналізуючи, що хоче в цьому процесі відігравати якусь роль.

США донедавна цікавились Арктикою незначною мірою, але тепер починають розуміти вагу та значення цього регіону. У травні держсекретар Майк Помпео під час зустрічі Арктичної ради у Фінляндії заявив, що Росія діє в Арктиці агресивно, а поведінку Китаю в цьому регіоні потрібно постійно моніторити – вперше за 23 роки зустріч завершилася без підписання декларації про співпрацю. Усе це наїжачування пір’я може ускладнити майбутні перемовини у справі меж морських просторів, а опоненти зараз будуть передусім оскаржувати наукові аргументи іншої сторони, а не шукати компроміс. Найгірше було б, якби твердоголові лідери втратили терпіння і замість того, щоб чекати вказівок CLCS, вирішили самі взяти собі те, що, на їхню думку, належить їм за правом.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.