Про “Нову Хазарію”

Привид ходить Євразією, привид царя Обадії. Конспірологи (здебільшого з північного боку континенту) знову згадали тему, яку в минулому активно юзали ресурси на штиб “Русской народной линии”. Знову в закритих групах говорять про “Нову Хазарію”. Тепер за тему взялися не московські чорносотенці, а ті, кого прийнято вважати цинічними аналітиками, футурологами та соціальними філософами.

У VII ст. на руїнах Великого Тюркського каганату виникла степова держава огузьких кочових родів, що контролювала західну частину Великого Степу і торгові шляхи, географічно пов’язані з Каспієм. У 30-х роках VIII ст., після спустошливої війни з Халіфатом, один з кланів правлячої верхівки кочовиків прийняв іудаїзм та поріднився з керівниками могутньої волзької торгівельної корпорації. Так виник Хазарський каганат, яким з 802 до 965 року правили царі з іудейського роду Обадії, хоча офіційно священним правителем залишався тюркський каган з древньої династії Ашина. Хазарія стала не лише пануючою силою на землях між Дніпром і Аралом, вона була ще й своєрідним “щитом” для Європи і Візантії, на півтора століття зупинивши завойовницький марш азійських племен на Захід. Після того, як печеніги і Святослав Київський зруйнували могутність Хазарського каганату, марш відновився.

Пізніше в колах імперських російських істориків сформувався “міф Хазарії” – держави-химери, що панувала на євразійських просторах, обкладаючи даниною не лише купецькі каравани, але й “примучені” слов’янські племена. Боротьбу останніх проти експансії каганату все частіше стали описувати через призму етноцентричної ідеології доби модернізму – як боротьбу молодих волелюбних націй проти “космополітичного монстра”, на чолі якого стояли рабини та єврейські олігархи. Син Гумільова і Ахматової підтримав цей політичний міф своїм гучним іменем.

Спекулятивною спрямованістю “міф Хазарії” добре лягав на вектор мислення тих дисидентів радянської доби (зокрема й російських), які ненавиділи СРСР за його лівацьку революційну колиску та за зовнішню інтернаціональну атрибутику. І нині примітивні модифікації цього міфу (“Третя Хазарія”, “Другий Київський каганат”) є одними з найулюбленіших у середовищі націоналістів та правих радикалів пострадянського світу. З 2014 року їх активно використовують ідеологи, пропагандисти та симпатики “русского мира”, здебільшого – для дискредитації тих сил на сході України (найперше – в Дніпрі), які свого часу не допустили створення “Новоросії”.

Але теперішня дискусіяне має жодного стосунку до антисемітських екстраполяцій “хазарського міфу”. Гіпермодерний проект “Нової Хазарії” стосується майбутнього тієї території, яку в наші дні займає Російська Федерація.

Загалом, ні в кого немає впевненості, що держава премодерного типу, консолідована навколо персони Володимира Путіна, розпадеться після закінчення його політичної кар’єри або після смерті. Сучасні прогностичні моделі оцінюють імовірність некерованої (або ж частково керованої) дезінтеграції РФ у найближчі 20 років десь на рівні 18-24%. Спеціалісти стверджують, що такі відсотки вважаються “ймовірністю високого рівня”.

Соціальна напруга в РФ зростає. Цінові перспективи вуглеводневих енергоносіїв далеко не райдужні. Країною керує клептократична бюрократія з дуже низьким рівнем компетентності. Кар’єрні ліфти працюють переважно на рівні кланово-сімейної клієнтели та професійних згромаджень державних службовців і силовиків. Величезні ресурси втрачаються на історично безперспективну реставрацію імперської величі.

Усе це сприяє прогресуючому накопиченню соціальної ентропії. У ситуації гіпермодерну можемо говорити вже не про стагнацію державного проекту, а про “острів” чи “зону” історичного запізнення. Такі зони підлягають модернізації (прискоренню) лише після значних травматичних подій. Для багатонаціональних держав, у яких культивують архаїчні (імперські, премодерні) моделі адміністрування, такі травматичні події зазвичай стосуються дезінтеграції державного простору на етнорегіони та “перехідні утворення”, пов’язані з економічними інтересами регіональних еліт.

Аналітики намагаються описати процес такої дезінтеграції та визначити кордони майбутніх “перехідних утворень”. Дехто з них вважає, що за останні десятиліття Москва остаточно перетворилася на столицю “візантійського типу”, на плеромічне місто-державу, для якого периферія в широкому розумінні (тобто все, що за МКАДом) не має принципового аксіологічного значення.

Теоретично у плеромічній системі центр може вижити без периферії, а у крайньому випадку – “наростити” собі нову (навіть не лінійно-просторову, а віртуальну, скажімо, глобально-транзитну). А ось вся інша державна територія – власне ця сама периферія – навіть при простому функціональному послабленні центру починає швидко деградувати, втрачати інтегруючі смисли, а під загрозою гуманітарної катастрофи швидко переформатовуватися в щось принципово нове.

Та частина території РФ, яка колись була землями Хазарії, має свою специфіку й у наші дні. Географічно вона розташована між двома “центрами сили” РФ – Кремлем і Чечнею, тобто на найбільш перспективному “розламі” єдиного адміністративного поля Федерації. Поряд із цією територією законсервовано “довгограючий” цивілізаційний конфлікт – війну з Україною. Місцеві еліти в цій ситуації більш зацікавлені в збереженні імперського проекту, ніж сама Москва.

У критичній ситуації остання може будувати між собою та небезпечною Чечнею “території-лімітрофи”, такі собі прокладки, які будуть “амортизувати” ту багаторівневу конфліктність, що неминуче виникне між Кремлем і Грозним після вичерпання “особистого конкордату” Путіна і Кадирова.

Аналітики розписують сценарії перетворення Північного Кавказу, Кубані та частини Поволжя на “Нову Хазарію”. У своїх прогнозах вони спираються на те, що на “колишніх хазарських землях” уже тепер є кілька місцевих ідентичностей, які можуть породити власні інтегруючі смисли (козацтво, мусульмани півдня Росії, татари). Загальна застійність та “підсподність” етнічних процесів у РФ не дозволяє вже тепер побачити ті вектори, які накреслюються серед тамтешнього багатонаціонального населення. Але навіть куца російська соціологія свідчить про пошуки регіональною молоддю етнічної самобутності.

Наближення до цієї території простору гіпермодерну (через Україну та Грузію) неминуче призведе до актуалізації головного та зримого протиріччя РФ: багата столиця – бідна периферія. Гіпермодерн розмиває статусні легенди столичності. Інтернет наближує провінціала до глобальних інформаційних потоків, збільшуючи ненависть до “центрових” багатих і успішних. А близькість іншого світу, де швидкість життєвого потоку суттєво перевищує російську, створює негативний образ путінської Росії, який нині транслюється в мережах: “Рашка – довбанийДревній Єгіпєт”.

Ще одним “розмиваючим фактором” є історична транзитність “колишніх хазарських земель”. Ті суспільні структури, які сформувалися на торгівельних шляхах середньовіччя, ще не зникли на Північному Кавказі та на приволзьких територіях. Вони, загалом, ніколи не зливалися з російським типом імперськості, базованим на грубій мілітаристській силі та на корупційній ренті чиновницької касти.

Гіпермодерн “оживляє” ці глибинні струни південного і степового соціумів, готуючи нам сюрпризи. Я можу помилятися, але Гіпермодерна Хазарія вже народжується, фіналізуючи історію московського деспотизму.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.