Картина, що надихала британських кінематографістів

Цьогоріч світова кіноспільнота святкує дев’яносторіччя фільму, що входить до списку найвидатніших документальних картин ХХ ст., – німої стрічки Віктора Туріна “Турксиб”.

Віктор Турін народився в 1895 р. у Санкт-Петербурзі, з 1912-го жив і навчався у США, закінчив технологічний університет у Массачусетсі, згодом п’ять років працював у Голлівуді актором та автором лібрето. У 1923-му Турін приїздить до СРСР. Його кар’єра режисера розпочинається саме в Україні.

За радянських часів колишня кінофабрика Ханжонкова та кіноательє Єрмольєва були підпорядковані Всеукраїнському фотокіноуправлінню (ВУФКУ) та об’єднані у Ялтинську кіностудію. ВУФКУ, що розпочало роботу у 1922 році, формувало та проводило цілком автономну від Москви політику фінансування, виробництва та розповсюдження фільмів, включно із продажем власних стрічок за кордон і прокатом іноземних картин на території УРСР.

У Ялті, на базі ВУФКУ, Віктор Турін знімає свої перші фільми, серед яких і помітна стрічка періоду німого кіно “Провокатор” (1928) за романом українського письменника О. Досвітнього “Нас було троє”. У картині знялася молода актриса із Києва Анна Стен (Ганна Петрівна Фесак), яка після перших успішних ролей у радянських фільмах виїхала на зйомки до Німеччини, потім емігрувала до США і стала зіркою американського кіно.

У 1929-му Віктор Турін знімає документальну стрічку “Турксиб” (інша назва – “Сталевий шлях”) про будівництво залізничної магістралі, яка мала з’єднати Туркменістан, Казахстан та Сибір. У всіх довідниках зазначено, що фільм було знято на студії “Востоккіно”, створеній спеціально для зйомок у національних республіках та областях Російської Федерації. “Востоккіно” працювало в 1928-1934 рр.

У 1928 році функціонери партії та кіно у Москві розпочали активний наступ на автономію українського кіновиробництва, а відтак 1930 року ВУФКУ ліквідували. Того ж року Ялтинську кіностудію передали у підпорядкування тресту “Востоккіно”. Українські дослідники періоду німого кіно висунули версію, що виробничі можливості Ялтинської кіностудії були задіяні й під час зйомок картини “Турксиб”. Але, звісно ж, ця версія потребує додаткових досліджень.

“Турксиб” насправді має багато спільного із фільмами німого українського авангарду. Найперше – прийоми та способи зйомок пейзажів і подій, а також загальна стилістика зображення та принципи монтажу. Найбільше ця схожість помітна при порівнянні із кадрами інших легендарних картин ВУФКУ: “Людина з кіноапаратом” Д. Вертова, “Навесні” М. Кауфмана, “Звенигора” та “Земля” О. Довженка, “Хліб” М. Шпиковського. Нічого дивного, адже ВУФКУ було не просто об’єднанням знімальних студій, а й середовищем для спілкування, пошуку засобів виразності та естетики нового виду мистецтва, формування мови кіно.

Прем’єра “Турксибу” відбулася 15 жовтня 1929 року, картина мала успіх. Проте наступну стрічку – перший звуковий ігровий фільм азербайджанського кінематографу “Бакинці” – Віктор Турін зняв аж 1938-го. На цьому його кар’єра режисера завершилась. Відтоді і аж до самої смерті у 1945-му Турін працював у Москві консультантом “Союзтогркіно”. Достеменно невідомо, що було причиною відлучення від кіноіндустрії. Про Віктора Туріна не так багато згадок у радянській кінознавчій літературі, здебільшого лише короткі інформаційні довідки. Може йому пригадали суперечливі з погляду радянської ідеології сторінки його біографії, наприклад перебування у США? Також можна припустити, що Віктора Туріна посунули на маргінеси так само, як й інших “формалістів” радянського кіно – Дзиґу Вертова, Михаїла Кауфмана, Олександра Медведкіна; що йому просто не знайшлося місця в індустрії у часи панування методу соціалістичного реалізму.

Класик та один із засновників школи британського документального кіно Джон Грірсон високо цінував “Турксиб”. Він ініціював реставрацію стрічки, додав інтертитри англійською та став її популяризатором. Невідомо, яка копія збереглася у Британії до реставрації – можливо, титри студії виробника були взагалі відсутні. Відомо лише, що радянська цензура частково теж пройшлася по “Турксибу”, тож у реставрованій версії просто зазначено, що це “виробництво СРСР”. Але завдяки Джону Грірсону картина отримала нове життя, увійшла до зібрання Національної бібліотеки кіно та програми кіношкіл, стала культовою.

“Турксиб” – один із найпомітніших документальних фільмів. Підхід та імпресіоністичний стиль фільму особливо вплинули на документальне кіно Великобританії”, – йдеться у початкових титрах реставрованої версії картини.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

3 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.