Батько Алли Горської: непрочитана сторінка

Станіслав Цалик, письменник, історик, сценарист, член Української Кіноакадемії та Асоціації Європейських Журналістів

Про Олександра Валентиновича Горського (1898-1983) зазвичай не згадують біографи його відомої дочки-шістдесятниці, художниці й правозахисниці. Або показують таким собі лякливим ортодоксальним комуністом, як у фільмі про Василя Стуса.

Натомість цей достойник мав безпосередню причетність до значних явищ в українській культурі. Якби він жив сьогодні, мав би репутацію блискучого кризового менеджера. В радянські часи його діяльність називали інакше – організатор кіновиробництва.

33-річного Олександра Горського призначили 1931-го директором Ялтинської кіностудії, яка після сильного землетрусу 1927 року являла собою руїну й майже не працювала. Горському знадобилося лише два роки, щоб відновити її роботу.

Далі – аж до вибуху війни з Гітлером – він очолював кіностудію «Росфільм» у теперішньому Петербурзі. Саме в цей час кіностудія дістала назву «Лєнфільм» і випустила свого славетного «Чапаєва».

Наприкінці 1943-го Олександру Валентиновичу доручили «перезапуск»  Київської кіностудії, яка поверталася з дворічної евакуації в Ташкенті й Ашхабаді. Директорові Горському фактично довелося починати з нуля – від вирішення житлових питань для творчого й технічного персоналу до термінового ремонту студійних приміщень, які перебували в непридатному для роботи стані.

Тим не менше, вже перший повоєнний фільм студії – «Нескорені» Марка Донського – дістав Золоту медаль на Міжнародному кінофестивалі у Венеції 1946 року. До речі, в цій стрічці вперше у світовому кіно зображена масова страта єврейського населення під час Голокосту.

А в 1947-му на екрани вийшов детектив Бориса Барнета «Подвиг розвідника», один з найзнаменитіших повоєнних фільмів. Протягом року його переглянули 22 мільйони глядачів! Та й нині «Подвиг розвідника» входить до п’ятірки найкращих пригодницьких стрічок про ІІ світову.

Мало хто знає, що фільм ледь не відправив його творців за ґрати. Адже щойно створену картину спочатку показали в міністерстві держбезпеки СРСР у Москві. Роздратований очільник цього відомства генерал Віктор Абакумов звинуватив київських кінематографістів у розголошенні методів агентурної розвідки й зажадав заборонити стрічку. Його підлеглі затаврували фільм як злісний пасквіль на героїчну радянську розвідку.

Звинувачення, що й казати, серйозні. Тим більше, з вуст керівників каральних органів. Та Олександрові Горському вдалося через свої зв’язки показати фільм Сталіну. І диктатор вподобав стрічку! Це врятувало її авторів (та керівництво кіностудії) від неминучого арешту. «Подвиг розвідника» вийшов на екрани, а наступного року одержав Сталінську премію.

Ще один видатний фільм – «Тарас Шевченко» Ігоря Савченка – також було знято в часи керівництва Горського. Нині стрічку вважають класикою українського кіно. Тоді ж на студії дебютував комедійний дует Штепселя і Тарапуньки, почав працювати Сергій Параджанов, зіграв одну з перших кіноролей Леонід Биков.

  1953-го Олександр Валентинович дістав нове призначення – «підняти» Одеську кіностудію, де протягом 9 років змінилися 7 директорів…

Обійнявши крісло директора, Горський зрозумів, у чому справа. По війні студія стала літньою базою для інших студій. Планувати її роботу майже неможливо. По-перше, заздалегідь невідомо, хто приїде фільмувати. По-друге, ті, хто мають прибути, часто-густо приїздять із запізненням. Результат: студія простоює, а взимку взагалі не працює.

Горський вирішив повернути кіностудії передвоєнний статус виробника фільмів. У Москві заперечили – у вас там нема режисерів, операторів, художників та інших творчих працівників. Адже знімальні групи з Києва, Москви та інших міст приїжджають з власними кінокамерами, костюмами, реквізитом тощо. Нарешті, не маєте навіть сценарного портфелю. Яке власне виробництво?

Але Горський у лише йому відомий спосіб добився свого. І зробив ставку на випускників режисерської майстерні ВДІКу, якою керував Ігор Савченко. Вони проходили студентську практику на Київській кіностудії, коли її очолював Олександр Валентинович.

Директор запросив на Одеську кіностудію Марлена Хуцієва та Фелікса Миронера, які спільно зняли вдіківську дипломну короткометражку «Містобудівники». Горський поставив умову: повнометражний дебют теж фільмуватимете разом! Так з’явилася «Весна на Зарічній вулиці», найпопулярніший фільм хрущовської «відлиги», який започаткував нову хвилю в усьому радянському кінематографі – стилістично близьку неореалізмові, дуже популярному в тогочасній Європі.

Студія не тільки запрацювала, але стала колискою для багатьох визначних кінематографістів. Саме за директорства Олександра Горського на Одеську студію прийшли працювати молоді кінематографісти Кіра Муратова, Генрих Габай, Петро Тодоровський, Олексій Коренєв, Євген Ташков, дебютував у головній ролі Василь Шукшин. А глядачам сподобалися такі фільми як «Два Федори», «Зелений фургон», «Спрага», «Чорноморочка» та інші.

В 1961-му 63-річний Горський пішов на пенсію. В червні того року померла його дружина Олена Давидівна, і Олександр Валентинович впав у депресію. Але згодом знайшов у собі сили ще раз усе почати з нуля. Повернувся до Києва, і на кіностудії ім. О. Довженка, якою колись керував, заснував театр-студію кіноактора. Колектив одержав приміщення у Щорсівському павільйоні. Горський сприяв творчому становленню майбутніх зірок українського екрану Івана Миколайчука, Раїси Недашківської, Костянтина Степанкова, Борислава Брондукова, Антоніни Лефтій, Маргарити Криніциної, Миколи Гринька та інших. Останнє своє дітище очолював протягом десятиліття – з 1963-го по 1973-й.

Саме в цей період він пережив ще одну трагедію – загибель Алли від рук КҐБ. Його стосунки з дочкою були непростими. Під час хрущовської «відлиги» Горський симпатизував її громадській діяльності. Та після відставки Хрущова побачив, що часи змінюються й подальша опозиційна активність стає небезпечною. Він ніколи не був комуністом-ортодоксом, натомість усе життя був прагматиком. Тому пробував застерегти дочку, але переконати не зміг. Їхні стосунки охололи.

До свого 85-ліття кризовий менеджер часів соціалізму не дожив три місяці.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.