Сепаратизм і глобалізм

Шостий рік триває збройний конфлікт на сході України, і нікому не вдається вирішити цю проблему. Президент Порошенко нібито займав у цьому питанні жорстку позицію, але не мав сили, щоби її реалізувати. Президент Зеленський демонструє м’якший підхід, який, втім, не подобається частині суспільства. Наші співгромадяни, які беруть участь у акціях “Ні капітуляції”, вважають підписання “формули Штайнмаєра” зрадою й готові погодитися на реінтеграцію східного Донбасу “тільки на українських умовах”, скоріш за все, не дуже собі уявляють, з чим мають справу.

Сепаратизм у сучасній Європі (залишмо наразі за дужками інші континенти) не є виключно українською проблемою. Добрий десяток європейських країн має свої чітко окреслені сепаратистські рухи, але до кривавих фаз у ІІІ тисячолітті дійшло в трьох регіонах: в іспанській Каталонії, у сербському Косово й на українському Донбасі. Усі три приклади є різними, хоч суть цих рухів одна: якийсь етнос чи регіональна спільнота, які вважають, що метрополія й більшість населення поводяться щодо них несправедливо, намагаються відділитися й жити власним політичним, економічним та культурним життям. Метрополії, зрозуміло, не погоджуються з цим і вдаються до рішучих заходів, щоби не допустити ніякого від’єднання. Але чому ж в одних країнах це вдається, в інших майже вдається, а в третіх – не виходить зовсім?

Каталонці, як бачимо, не можуть добитися незалежності, бо Мадрид є сильнішим від них і без роздумів застосовує свою силу, водночас Барселона залишається практично на самоті. Косовським албанцям вдалося де-факто відмежуватися від Сербії тільки тому, що за них вступилися американці, які разом із кількома партнерами з НАТО розбомбардували “незгідливий” Белград. Російської підтримки вистачає ОРДЛО лише на те, щоби не коритися Києву, але про жодну незалежність немає навіть мови. Як виникає така різниця між трьома сепаратистськими рухами, що діють в один час і на одному континенті?

(Якщо комусь замало було б прикладів із Європи, можна розглянути випадки в Курдистані чи Палестині, Кашмірі чи Гонконгу etc).

Тут варто нагадати, що сепаратизм, тобто бажання окремих народів відділитися, лежав в основі творення національних держав сто й більше років тому. Але тоді національні сепаратисти творили свої нові держави на руїнах багатонаціональних імперій. З того часу поняття націй зазнало суттєвого переосмислення, а самі національні держави значною мірою деградували. Натомість народилися нові імперії. Тільки тепер це не мультинаціональні супердержави, а транснаціональні корпорації. Ці новітні (в широкому розумінні слова) економічно-політично-військові утворення є значно багатшими й потужнішими від окремих великих держав і від десятків чи сотень малих країн разом взятих. Унаслідок цього найвпливовіші сучасні держави живуть у порозумінні з корпораціями й діють за їхніми схемами.

Засновників і співвласників цих корпорацій зовсім не цікавлять національні чи культурні традиції, релігійні протиріччя, расові відмінності – вони прагнуть до уніфікації. Серед їхніх завдань немає поширення цінностей, а тільки нарощування прибутків. Їм байдуже до кордонів, але вони створюють межі, які не дозволено перетинати тим, кого вони визискують. Відтак і нинішній сепаратизм потрібно розглядати як спробу певних спільнот перетнути ці межі. Вдалими такі спроби можуть бути, коли перехід відбувається з-під влади слабшої корпорації під владу сильнішої. Коли ж навпаки – результат переважно плачевний.

Про це варто пам’ятати, коли ми говоримо про донбаський сепаратизм і шукаємо варіанти виходу з цієї кризи. Попри російське втручання й довголітню підготовку Кремлем благодатного ґрунту для “русской вєсни”, для донбаського бунту був ще один привід, про який українська преса й публічні особи воліють не згадувати. Ідеться про те, що частина мешканців цього робітничого й заможного колись регіону вирішила чинити опір визискові з боку “спрута”, щупальця якого, незалежно від його походження, простягалися з Києва.

Тож шукаючи сьогодні якихось переконливих аргументів для повернення східного Донбасу в Україну, по-перше, потрібно відкинути утопічні ідеї націоналістів про “примушення й покарання” нелояльного населення регіону, а по-друге – простягнути їм руку партнерства, а не щупальця. Хоч би через те, що “кремлівський спрут” сильніший.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

2 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.