Унітарність чи федералізація України: загрози та виклики

Ідея федералізації України, яку активно просуває російська пропаганда, приховує у собі суттєві загрози для нашої державності. Зважаючи на успішний досвід європейських країн, можна припустити, що ідея федералізації чи введення двопалатного парламенту – цілком слушна, однак це лише на перший погляд. Насправді автономність чи укрупнення центрів не сприятиме розвитку й активності українського громадянського суспільства, адже не все, що добре для Заходу, добре і для України.

У європейських державах такий устрій був зумовлений економічним розвитком і багаторічними традиціями, в Україні ж він не приживеться, а лише створить додаткові труднощі. Громади, наприклад, мали б розв’язувати складні проблеми на місцях, а не чекати відповіді чи допомоги від “центру”. Однак у нинішньому соціумі досі переважає совкова свідомість, тому українці всю провину та відповідальність покладають на владу, політиків, президента, а самі натомість не роблять нічого.

У Конституції вказано, що Україна є унітарною та соборною державою. Соборність – наш важкий урок історії, наша історична спадщина. У європейських державах процес об’єднання етнічних земель відбувався в Середньовіччі, коли ще існували імперії. Україна збирала свої території у єдину державу під час розквіту Русі та Галицько-Волинської держави, однак після занепаду цих утворень українські землі знову втратили єдність та століттями перебували в складі різних імперій. Сьогодні ж цей процес знову відновлюється, однак тепер за допомогою пропаганди та нав’язування.

Коли говорять про успішність федеративних держав, то часто згадують Америку, що спершу була колонією Англії, а згодом стала багатонаціональною країною. Однак життя там формується не навколо титульної нації, якої в Штатах нема, а навколо громадянських ініціатив. Натомість Україна – моноетнічна держава, тому, згідно з міжнародним правом, її звичаї, устрій і спосіб життя формується навколо титульної нації.

Двопалатний парламент є традиційним, наприклад, для Англії (палата лордів та палата общин), але не для України. Прихильники такої реформи найчастіше аргументують необхідність її введення в Україні неефективністю парламентських рішень, високим рівнем корупції у нинішній системі та відсутністю механізму впровадження законодавчої бази в життя. Однак із поділом парламенту на дві палати в країні не зменшиться рівень корупції, а закони не стануть успішнішими чи ефективнішими.

Антиукраїнські сили закликали до федералізації України ще до початку збройної агресії Росії. Часто в цьому контексті згадують і про те, що Західна Україна має європейську ментальність, тому їй, мовляв, потрібно рухатися до Європи. У таких маніпулятивних гаслах криються передусім спроби розділення українських земель із подальшим приєднанням до сусідніх держав: Західна Україна – до Польщі, Буковина й Закарпаття – до Угорщини, а Східна Україна – до Російської Федерації. До того ж курс на євроінтеграцію є вибором усієї України, а не лише Західної.

Активне громадянське суспільство та федералізація чи децентралізація – це зовсім різні поняття. Активне громадянське суспільство справді потрібне, хоча за приклад не варто брати європейські місцеві громади, адже на територіях великих адміністративних одиниць громад може бути декілька. Та й українська традиція громадянського суспільства сягає кількох століть і вагомі успіхи вона мала аж до 1939 року.

Отже, необхідно боротися із ворожими для України ідеями, які просуває російська пропаганда, а також критично аналізувати зміни, що пропонує нам сучасний глобалізований світ. Не всі ідеї, що вдало прижилися на Заході, варто сліпо переносити на український ґрунт, адже вони можуть спричинити низку викликів і загроз для нашого майбутнього.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 1