“Мисляча еліта” й цап-відбувайло

Про політичні судові процеси часів СРСР – проти науковців, лікарів, воєначальників, літераторів тощо – уже знаємо чимало. Натомість залишається непоміченим один суттєвий аспект.

Ці судилища, хоча й відбувалися в різні десятиліття, за різних вождів і завершувалися вироками різного ступеню суворості, мали, однак, чітку спільну рису – на лаву підсудних сідали представники інтелігенції: творчої, наукової, технічної тощо. Тобто що б не сталося в країні – засуджували інтелігенцію. Саме їй радянська влада відвела стабільну роль цапа-відбувайла.

Уже перший у Радянській Україні політичний судовий процес “Справа київських меншовиків” у березні 1920-го задав цю систему координат. 11 підсудних звинуватили в співпраці з денікінськими властями, але насправді – за прихильність до парламентаризму й незгоду з диктатурою пролетаріату.

Розстановка фігур на новій державній шахівниці стала очевидною – пролетаріат робить “шах” і “мат” інтелігенції відповідно до характеристики, яку за пів року перед цим дав Ленін у листі до письменника Максима Горького: інтелігенти “уявляють себе мозком нації, насправді це не мозок, а лайно”.

Антагонізм пролетаріату й інтелігенції підтвердив “Процес ЦК Української партії соціалістів-революціонерів” у травні 1921-го. Але доба “вищої міри” ще попереду, тому, як і на попередньому процесі, засуджені дістали порівняно м’які вироки.

З початком індустріалізації виникла сфабрикована “Шахтинська справа” (1928) – проти шкідників на копальнях Донбасу. Зрозуміло, у такий спосіб влада намагалася пояснити населенню кричущі провали у видобутку вугілля. Але повна назва справи промовиста: “Справа про контрреволюційну організацію інженерів та техніків, що працювали в кам’яновугільній промисловості СРСР”.

Звісно, шахтарі (тобто робітничий клас – “гегемон” за тодішньою термінологією) не могли бути названі шкідниками на шляху до комунізму. Натомість технічна інтелігенція – будь ласка. Обивателі повірили, що підсудні за вказівками з Парижа й Варшави висаджували в повітря й затоплювали шахти, підпалювали електростанції. Адже інтелігенти знають іноземні мови! Хіба ж простому шахтареві французькі чи польські злостивці зможуть доручити щось подібне? Ні, бо нормальний радянський робітник мов не знає… Відсутність зайвих знань виглядала запорукою того, що не потрапиш до лап ОДПУ (а згодом НКВС, а пізніше КДБ). З 53 підсудних (головні інженери та директори шахт, інженерно-технічні працівники) п’ятьох розстріляли, інших позбавили волі на терміни від 1 до 10 років. За “участь” в організації, якої не було.

На процесі вигаданої в ОДПУ “Спілки визволення України” навесні 1930-го на лаві підсудних опинилися 2 академіки, 15 професорів вишів, 3 письменники, 5 редакторів, 1 директор середньої школи, 10 вчителів, 1 бібліотекар тощо – загалом 45 інтелігентів. Вони нібито готували народні повстання “за вказівками закордонного центру петлюрівщини”. Вироки – до 10 років.

А наприкінці того ж 1930-го в Москві трапилася подібна історія. Тільки судили не творчу інтелігенцію, а технічну. Процес “Промислової партії”… Кінорежисер Сергій Лозниця змонтував з архівної хроніки того двотижневого судилища двогодинний фільм “Процес” (2018). Видовище гірке. Блискучі науковці під тиском ОДПУ змушені визнавати своє членство в ЦК неіснуючої партії, розповідати про зустрічі-паролі-явки, яких ніколи не було. Але найцікавіше (найсумніше?) – не на лаві підсудних, а у великій глядацькій залі, де за дійством стежать численні представники “гегемону”, відфільтровані на підприємствах і впущені на засідання за списками. Як радісно і зловтішно аплодують вони після оголошення суворого вироку! Це ж їхній реванш над “грамотіями”! У цей момент люди в залі почуваються вищими, ніж оті професори з усіма їхніми дипломами, дисертаціями, науковими здобутками й недосяжними для абсолютної більшості присутніх заробітками. Вікторія!

Судово-розстрільний конвеєр 1930-х призупинила радянсько-німецька війна. Відтак гучні процеси відновилися. Вдарили по митцях і письменниках (справа Єврейського антифашистського комітету), лікарях (справа лікарів-отруювачів) тощо.

Під час хрущовської відлиги спосіб ударів (але не об’єкт!) змінився: замість судових процесів – публічне шельмування. Зацькували до смерті Бориса Пастернака. Хрущов особисто влаштував рознос художникам-авангардистам на виставці в Манежі. А на зустрічі з творчою інтелігенцією в Кремлі цей очільник СРСР погрожував “найжорстокішими морозами” і пропонував поетові Андрієві Вознесенському залишити країну.

Брежнєв, навпаки, з митцями публічно не чубився. Але повернув судові процеси – на відміну від сталінських, їх не надто афішували. Засудили журналіста й літературного критика В’ячеслава Чорновола, поета й перекладача Івана Світличного, художника Опанаса Заливаху, філолога Святослава Караванського, кінорежисера Сергія Параджанова, поета Василя Стуса, кібернетика Леоніда Плюща, літературознавця Івана Дзюбу й ще багатьох, багатьох…

Вирубували не так інтелігенцію (бо хтось мусив проектувати пилососи, танки й засоби підслуховування для КДБ), як думку. Власне, здатність вільно мислити.

Пересічний робітник на заводі, який після роботи дивиться вдома телевізор (бажано інформаційну програму “Час”) або навіть пиячить, був для влади більш “своїм”, ніж тверезий інтелігент, який у вільний час читає “тамвидав”, а вночі слухає BBC.

Бо що таке інтелігенція в СРСР? З ідеологічного погляду, це щось аморфне, незрозуміле, навіть підозріле. Адже офіційно були два класи – робітники та селянство (з обов’язковим уточненням: колгоспне) – і такий собі соціальний прошарок, званий інтелігенцією. Ні риба, ні м’ясо.

Словник “Научный коммунизм” (Москва, 1983), редагований академіком Олексієм Румянцевим, чітко вказав місце прошарку: “В сучасних умовах комуністи викривають неспроможність технократичних теорій буржуазних соціологів і правих ревізіоністів, які відводять керівну роль у суспільстві не робітничому класу, а інтелігенції, “мислячій еліті”.

Лише наприкінці 1980-х “мисляча еліта” (ненадовго) заграла першу скрипку в житті радянського суспільства. Але було занадто пізно. Країна, де протягом семи десятиліть інтелігенція слугувала цапом-відбувайлом, мала загинути. І вона загинула.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 0
Підписатись

Підписка

Щоб отримувати повідомлення про нові публікації, підпишіться на нашу розсилку!

Ім'я *

Email *

Виберіть категорію, яка цікавить:

Суспільство
Глобалізація
Небезпека
Світ про Україну
Геостратегія
Ти елемент Універсуму
Духовність і культура
Альтернативна історія
Геоекономіка
Наука і технології
Історія і сучасність
Роздуми

Translate

Дякую!

Тепер редактори знають.