By Народний Рух України (НРУ, Рух) створений як політична партія 10-12 грудня 1993 р. на 1-му етапі V Всеукраїнських зборів Руху на основі однойменної громадсько-політичної організації (Народний Рух України за перебудову – до жовтня 1990 р.; Народний Рух України – з жовтня 1990 р.).
Перший голова партії – В. Чорновіл, статутні органи – Всеукраїнські збори Руху (з’їзд), центральний провід, політична рада, центральна контрольно-ревізійна комісія. Керівні органи розташовувались у Києві.
Витоки організаційної праці щодо створення НРУ сягають жовтня 1988 р., коли на екологічному семінарі у Спілці письменників України письменник Ф. Бурлачка у своєму виступі вкотре висловив думку про створення Народного фронту України на зразок аналогічних неформальних об’єднань, які виникли у Прибалтиці та інших регіонах СРСР. Невдовзі при партійному комітеті (КПРС) Спілки письменників України сформувалася ініціативна група сприяння перебудові. Водночас подібне товариство виникло й в Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Згодом було прийнято рішення про об’єднання обох груп та розробку документів зі створення Народного фронту України. Організаційну роботу очолили І. Драч та В. Брюховецький. Нове громадське об’єднання назвали Народний Рух України.
16 лютого 1989 р. у газеті “Літературна Україна” був опублікований проект програми Народного Руху України за перебудову, що набув великого суспільно-політичного резонансу. Організаційно НРУ за перебудову оформився на І (Установчих) Всеукраїнських зборах у Києві 8-10 вересня 1989 р., на яких було ухвалено програму і статут, а також обрано керівні органи НРУ, зокрема головою організації став І. Драч. У статуті основною метою своєї діяльності НРУ визначав “побудову в Україні демократичного й гуманного суспільства, в якому буде досягнуто справжнього народовладдя, добробуту народу і умов для гідного життя людини, відродження та всебічного розвитку української нації, забезпечення національно-культурних потреб усіх етнічних груп республіки і перетворення республіки у дійсно суверенну Українську державу”. Доволі швидко НРУ став найпотужнішою політичною опозиційною силою в УРСР і вже 9 лютого 1990 р. його статут було зареєстровано Постановою Ради Міністрів УРСР.
8 березня 1990 р., у проміжку між І та ІІ турами виборів до Верховної Ради УРСР, на шпальтах “Літературної України” з’явилася заява “До членів Руху та до всіх громадян України” (відома також як “звернення 23-х”), автори якої закликали “негайно провести позачерговий з’їзд НРУ, на якому виробити концепцію Руху та його діяльності як політичної партії”. Однак уже наприкінці березня IV сесія великої ради Руху, що відбулася у Хусті, відхилила ідею перетворення НРУ у партію. У відповідь І. Драч і Д. Павличко заявили про намір створити Демократичну партію України. Відтоді розпочався тривалий процес дроблення НРУ.
Улітку 1990 р. кількість активістів та прихильників Руху, за даними обкомів КПУ, сягнула 110 тис. осіб, хоча керівництво НРУ називало цифру значно більшу – 450 тис.
25-28 жовтня 1990 р. у Києві відбулися ІІ Всеукраїнські збори Руху,де у перший день були присутні 2125 делегатів (всього обрано – 2294). Основна кількість делегатів (56,7%) була з Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей та з Києва. Делегатами зборів були 418 народних депутатів різних рівнів, зокрема 5 – СРСР, 18 – УРСР, 117 – обласних, 215 – міських та 108 – районних рад. Серед гостей були представники посольств США та Канади у Москві, консульств Болгарії, Німеччини, Польщі, Румунії, Угорщини, Франції, Чехословаччини у Києві, а також діаспори. Депутат польського сейму В. Мокрий зачитав вітальну телеграму зборам від Л. Валенси.
II збори Руху мали яскраво виражене антикомуністичне спрямування та внесли принципові зміни в програму організації. На них Рух відверто і остаточно оформився як антикомуністична, опозиційна КПРС організація. НРУ проголосив, що виживання народу залежить від того, буде чи не буде Україна незалежною державою, відтак з програми Руху зникли згадки про “соціалізм”, зате з’явилась заборона на перебування у лавах організації членів партій, керівні органи яких знаходилися поза межами України, та введена вимога “націоналізації награбованого міністерствами майна”, повернення цінностей, що належать Україні.
Зі статуту НРУ було виключено 10 статей і до 15 внесено зміни. З назви організації зникли слова “за перебудову”, по-новому сформульовано й мету: відновлення незалежності України, створення парламентськими методами демократичної держави. Передбачалося асоціативне членство у Русі, об’єднання в ньому всіх опозиційних до КПРС організацій на теренах України, виконання функцій загальнонаціональної опозиції. Була створена нова ланка керівництва Рухом – політрада, а також перейменовано президію Руху у центральний провід (за зразком ОУН). Найближчою метою рухівці проголошували наступні вибори до рад народних депутатів, а кінцевою – “побудову суверенної демократичної Української Держави”. Головою НРУ було переобрано І. Драча.
1 грудня 1990 р. велика рада НРУ у своїй ухвалі про політичну ситуацію в Україні закликала створити у Верховній Раді УРСР опозиційну комуністичному режимові Народну Раду та звернулася до народних депутатів СРСР від України виступити проти прийняття нового Союзного договору, скоординувавши дії із демократичними структурами сусідніх республік. Велика рада НРУ також закликала активістів та громадян вдатися до масових акцій непокори і вимагати звільнення С. Хмари. 28 лютого 1991 р. у своїй ухвалі центральний провід НРУ назвав Всесоюзний референдум 17 березня 1991 р. щодо збереження СРСР антиконституційним і закликав голосувати проти усіх питань, занесених до бюлетеня.
На перших президентських виборах в Україні 1991 р. кандидат від НРУ В. Чорновіл здобув 23,27% голосів і посів друге місце (перше – Л. Кравчук). Рух заявив про перехід в опозицію до нової влади.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
