By Усі можливі святкування 30-річчя проведення першого Всеукраїнського фестивалю популярної української пісні “Червона рута” вже пройшли. “Укрінформ” повідомив, що річницю фестивалю у Чернівцях відзначали цілий тиждень, бо там відбулася вже 16-та “Червона рута”. Тут були звичні події, напевно, готували шашлики та шаурму, проводили безкінечно “інноваційні” концерти та навіть “супутні патріотично-виховні заходи”…
Медійні формулювання 2019 року дуже нагадали формулювання 1989, тільки тоді їх писали комуністи: “Фестиваль… залучає українську молодь до формування патріотичної свідомості засобами української масової музики”. Справді, ні для кого не секрет, що фестиваль був задуманий комсомольцями як інструмент формування патріотичної радянської свідомості, але засобами нової української музики. Для організаторів навіть відвели спеціальні приміщення в головному офісі комсомолу та компартії України.
Для проведення фестивалю держава виділила кошти, а комсомольські штаби в усій країні та міністерство культури мали мобілізувати молодь до участі у ньому. Проблемою була сама українська пісня, себто майже цілковита її відсутність – звичайно, я маю на увазі поп-музику, яка розвивалася (а радше не розвивалася) в УРСР у форматі вокально-інструментальних колективів при будинках культури чи підприємствах.
Ідею проведення фестивалю української пісні висловив ще у 1987 році Іван Лепша в своїй статті в “Молоді України”, де він також закликав назвати такий фестиваль на честь славетної пісні Володимира Івасюка. У статті Лепша згадував Станіслава Тельнюка, який вказував, що от росіяни нагороджують Володимира Висоцького медалями, а ми й далі ігноруємо вітчизняних унікумів, як-от Володимира Івасюка. Незабаром комсомольці дадуть Івасюку посмертну відзнаку, ніби намагаючись нейтралізувати підозріле ігнорування композитора офіційними установами культури після його трагічної смерті у 1979 році.
Івасюк, звісно, не був забороненим, як це часто малює народна уява – друкувалися пісенники і ноти його творів, виходили платівки, а композиції часто виконувалися на концертах. Але була неписана резолюція не популяризувати музику цього відомого “самодіяльного” автора, оскільки смерть Івасюка спричинила надмірний ажіотаж в суспільстві і навіть активізувала націоналістів, яких нібито вже успішно переміг всесильний КДБ між 1965 і 1975 роками. У 1979 році влада справді злякалася, і це стало причиною відносного замовчування композитора і його пісень.
Київські радіожурналісти, які вели передачі з фестивалю “Червона рута” 1989 року, життєрадісно твердили, що сучасні українські пісні базуються на фольклорі і давній музиці, а головними критеріями журі фестивалю в оцінці виконавців були наближеність сучасних пісень до народних. Організатори натомість підкреслювали, що хочуть позбутися українського “псевдофольклору” і виявити справжню сутність української популярної пісні. Кирило Стеценко вправно використовував тогочасну мову політичної перебудови і навіть цитував газету “Правда”, яка твердила, що духовне життя радянських націй має проявлятися і розвиватися без цензури і надмірного контролю з боку влади. Фестиваль фактично виокремив кілька зацікавлених груп: радянська влада хотіла мобілізувати молодь до звершень горбачовської перебудови, націоналісти, як-от “Народний Рух”, – залучити її у свою справу, а молоді люди прагнули нової музики українською мовою. Хоч цілі цих груп були різні, усі вони були зацікавлені у мобілізації мас.
На відкритті фестивалю у вересні 1989 року виступив Анатолій Матвієнко, перший секретар ЦК Комсомолу УРСР. Він сказав наступне: “Немає нації без пісні, без рідного слова, пам’яті, віри і надії… тож нехай чудова українська пісня, що об’єднує нас в дружбі, дасть нам сили в подальших звершеннях і перемогах соціалізму”. Чудове, як на мене, поєднання мови романтиків і народників із штампами українських комуністів!
Фестиваль справді перетворився на феномен і породив нову українську пісню. Стеценко твердить, що “Червона рута” стала потужною культурною революцією, яка в очах учасників і слухачів знівелювала комплекс національної неповноцінності. Як на мене, революційність була не в тому, що вже покійний Василь Жданкін і колеги заспівали наприкінці фестивалю національний гімн України, і не в тому, що відкриттям фестивалю став Андрій Миколайчук з його “прибацаними” піснями. Основним проривом стала рок-музика українською, і хоча гран-прі отримала Віка Врадій, справжніми переможцями були “Брати Гадюкіни”. Їхнє геніальне поєднання “народного низу” у формі діалектів та фольклорних елементів із естетикою року і панку створило вибух в уяві молодих українців. “Гади” могли стібатися і одночасно співчувати, бо хоч і були наркоманами і хуліганами, сприймали себе частиною знедоленого українського народу. Народу, яким керували літературною українською мовою російськомовні люди без совісті і моралі.
Як сказав Фоззі з “ТНМК”: “Співати про ширку і димедрол, показувати ситуації, як в пісні “Клофелін”, – це було щось неймовірне”. Уперше українська музика “заговорила” нормальною мовою. Відомий афроукраїнець Мирослав Кувалдін (група “Вйо”) твердить, що до “Гадів” були усі ці “Смерічки” і Софії Ротару, що співали правильною українською мовою, аж тут раптом він і його покоління почули живу мову, мову вулиці і народу. Ми зрозуміли, що українська мова крута, актуальна і багата! А Олег Скрипка взагалі порівняв “Гадів” із Котляревським: після Шевченка, Квітки-Основ’яненка чи Лесі Українки, твердить співак, з народним словом і народною піснею працювали саме “Брати Гадюкіни”. Андрій Хливнюк з “Бумбоксу” каже, що нова українська музика ніколи б не постала без “Гадів”, і йому важко уявити власне життя без цієї музики. Ці, здавалося б, неймовірні “аболтуси”, хулігани і наркомани 30 років тому змінили хід української історії. Їх майже народні пісні і музику радянські українці масово почули на фестивалі “Червона рута”, а після цього народ потрохи почав ставати нерадянським.
В подальші роки фестиваль «Червона рута» лише погіршувався, рівень його постійно падав, як казав Стеценко, «з великого виверження вулкану він поступово перетворився у струмочок». Юрій Перетятко, засновник львівського рок-клубу, взагалі вважає, що фестиваль не сприяв розвитку року, а навпаки, прибив молоду рок-альтернативу. Якби там не було, «Червона рута» 1989 року дійсно стала революцією, яка швидко виснажилася, бо в Україні добрі фестивалі подібні на революції, а революції часто подібні на фестивалі.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
