60-ліття перших кроків у дослідженні Місяця

60-ліття перших кроків у дослідженні Місяця
Якщо проаналізувати  розміри  всіх супутників планет Сонячної системи, то наш Місяць є найбільш  унікальним. Співвідношення  мас Місяць/Земля  є – 1/81. А найближчими  до таких показників  в різниці маси планети і її супутника є тільки у Сатурна й Титана, – 1/4226. Отож за таких масштабів  відносного розміру  Місяць повинен відігравати величезний  вплив  на нашу планету, а отжеі  на  всю біосферу Землі.

І не дивно, що як тільки людству вдалося побороти силу тяжіння Землі і вивести перший штучний супутник  на орбіту нашої планети, вчені  відразу ж почали працювати над  місією до Місяця. Вже через півтора року після  запуску штучного супутника в 1957 році,  розпочалися успішні  космічні старти до Місяця.

60 років тому, 2 січня 1959 року  в СРСР  стартувала перша міжпланетна  станція «Луна-1». Для того, щоб досягнути Другої космічної швидкості (11,4 км./с) і вийти  за межі земної орбіти, в якості ракетоносія  використали  міжконтинентальну військову балістичну ракету Р-7, яку оснастили додатковим  третім реактивним ступенем.

Планувалося, що космічна станція «Луна-1» досягне Місяця і розіб’ється  найого поверхні. Але вчені припустилися помилки з моментом включення  додаткового реактивного двигуна, так як не вірно  прорахували час, за який сигнал управління йшов до апарату. В результаті цього «Луна-1» пролетіла повз місяць  на відстані  близько 6 тис. км і стала  першим штучним об’єктом, який вийшов на геліоцентричну орбіту навколо Сонця.

Якщо перший штучний супутник мав тільки радіопередавач, то станція «Луна-1» вже була оснащена  декількома науковими приладами , а саме – магнітометром, лічильником Гейгера-Мюллера, люмінесцентним детектором  радіоактивного випромінювання, а також  детектором мікрометеоритів.  Навіть такі прості  пристрої зробили важливі відкриття – виявилось, що Місяць не має магнітного поля, і вперше приладом зафіксовано Сонячний вітер.

«Луна-1» провела також експеримент, який могли спостерігати навіть астрономи-любителі . На відстані  від Землі близько 115 тис. км в космічний простір було випущено 1 кг натрію, який під дією сонячних променів змоделював хвіст комети і мав яскравість до 6-ї зіркової величини. Таким чином, станцію можна було побачити візуально на небосхилі.

Через декілька днів після старту, 5 січня 1959 року на відстані від Землі близько 600 тис. км зв’язок зі станцією було втрачено, так як розрядилися акумуляторні батареї. На жаль, сонячних батарей на той час ще не було.

Фахівці з НАСА теж активно долучилися  до місячної програми. Так  3 березня 1959 року стартувала  американська міжпланетна  місія «Піонер-4». Але апарат  також виводився до Місяця з великою помилкою і пройшов повз нього на відстані  60 тис. км. На такій великій відстані  фотоапарат «Піонера-4» не зміг  зробити фото нашої планети-супутника, а лише  заміряв  радіаційний фон, який виявився стабільним упродовж всієї місії.

12  вересня 1959 року з космодрому Байконур стартувала друга успішна місія до Місяця – «Луна-2». В цьому випадку вчені зробили математичні розрахунки траєкторії бездоганно і 14 вересня вперше в історії людства космічна станція зіткнулася з поверхнею планети супутника в районі Моря Дощів, здійнявши велику хмару пилу, яка була зафіксована обсерваторіями на Землі.

4 жовтня 1959 року  стартувала міжпланетна станція «Луна-3».  На відміну від попередніх  космічних апаратів, «Луна-3»  була вже на порядок краще оснащена технічно – сонячні батареї, газові двигуни для орієнтації в просторі  і складна система фото фіксації, яка автоматично обробляла 35-мм фотоплівку, сканувала її електронним променем  і через радіоканал  передавала зображення на Землю.  7 жовтня космічна станція вперше передала на Землю зображення зворотної сторони Місяця з відстані 65200 км. На жаль, радіосигнали відсканованого зображення передавалися простим незахищеним аналоговим радіосигналом і  отримане зображення було досить низької якості.  29 квітня 1960 року «Луна-3» на 11–му оберті в системі Земля-Місяць, була захоплена гравітаційним полем нашої планети і згоріла в атмосфері.

У 1957-1960 роках СРСР суттєво  випереджав США в космічних дослідженнях.  Але слід зазначити, що головні космічні здобутки Радянського Союзу стали можливими за рахунок України та українських вчених й інженерів. І це навіть підтвердив  Ілон Маск в соціальній мережі, вказавши на провідну роль України в становленні радянської і російської космічної галузі.

У свій час, в 1986 – 1996 роках  мені пощастило  працювати в космічних програмах  автоматичної міжпланетної місії на Марс – «Фобос-2», і орбітальної космічної станції «Мир». Можу особисто підтвердити, що у цих космічних програмах  Україна брала досить активну участь, а в головному космічному підприємстві СРСР – НПО «Енергія» – провідна кількість вчених і інженерів були вихідцями з України.

Отож можна з впевненістю стверджувати, що інтелектуальна і технічна спроможність України в космічній галузі є найбільшою в Європі, і при сприятливих  умовах, нас чекає велике космічне майбутнє.    

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ