By Одна з блискавок, яка супроводжувала винятково ранню весняну бурю, зініціювала 5 червня 2019 року пожежу в самій середині природнього резервату Kenai National Wildlife Refuge у південно-центральній Алясці. Висока температура, яка встановилася під кінець травня, швидко впоралася з вологою весною і висушила лісовий трав’яний покров – пишуть Ренді Джандт і Елісон Йорк у часописі Scientific American.
Пожежа Swan Lake Fire, яка виникла 8 км на північний схід від місцевості Стерлінг, поширювалася упродовж наступного місяця, підтримувана надзвичайно високою температурою, яка трималася практично безперервно. До 9 липня стихія знищила сукупно 40 тис. гектарів земель, а боролося з нею 400 вогнеборців. 17 серпня вітер змінив напрямок пересування полум’я, змушуючи багатьох людей до евакуації. Вихор повалив ще й енергетичні лінії, що започаткувало нові пожежі, такі як Deshka Landing Fire чи як McKinley Fire, що швидко поширювалася і оточила 130 житлових будинків та інших будівель. На щастя, ніхто не загинув.
Пожежа Swan Lake Fire тривала до жовтня, коли зливи нарешті допомогли пожежникам у придушенні полум’я, яке у підсумку знищило коло 700 km2 земель. Вогонь шаленів упродовж п’яти місяців і за цей час поліція штату була змушена двічі закривати Sterling Highway, єдину дорогу в тій околиці. Урядовці з відділу публічного здоров’я штату поширювали застереження щодо диму, який витав у повітрі. В середньо-центральному регіоні, де мешкає 60% населення Аляски, насичення повітря дрібними частками шкідливих для легень речовин перевищувало ліміти безпеки в середньому на кожен третій день червня, липня і серпня. Туристичний сектор втратив одну п’яту сезонних доходів.
Початок зими, сніг і мороз, принесли певне полегшення, але у січні 2020 року команди, які займалися очисткою від снігу, зауважили дим у тому місці, де у літі виникла пожежа Deshka Landing Fire. Прибувши на місце пожежники виявили, що полум’я так і не було погашене остаточно. Пожежа тліла під землею упродовж чотирьох місяців, а потім вийшла на поверхню через сніговий покров. У червні наступного року, коли знову стало сухо і гаряче, дим появився також і в місці минулорічної пожежі Swan Lake Fire. Полум’я сховалося на вісім місяців зими і весни, аж вигулькнуло з-під землі.
Ці так звані «пожежі-зомбі» – ніби й подолані, але які насправді тліють під землею – стають щораз частішими в міру того, як кліматичні зміни розігрівають Аляску. Від 2005 року експерти з питань пожежної загрози нарахували на Алясці аж 48 пожеж-зомбі, які перетривали довгий зимовий період. Ребекка Шолтен, спеціалістка у сфері теледетекції у амстердамському Vrije Universiteit, яка співпрацює з експертами з Аляски, ідентифікувала ще 11 таких самих явищ, аналізуючи знімки з супутників. Те ж саме відбувається і в інших регіонах Далекої Півночі. Пожежі-зомбі відповідальні і за дуже раннє повернення вогню у Сибіру в березні 2020 і 2021 років.
Пожежі-зомбі мають змогу поновлюватися, оскільки в полярних екосистемах дерева є не єдиним і навіть не найважливішим паливом. Зарослі терени тундри, позбавлені дерев, а також північні ліси, що розташовані південніше від неї, вкриті грубим шаром органічної матерії. Цей товстий, торф’янистий покров виникає в результаті накопичення кожного літа мертвих останків рослин і їхнього повільного розкладення в умовах низьких температур. Товщина такого шару може становити від 8 до 50 см. Він акумулюється сотні років, зазнаючи змін, в результаті яких і під натиском свіжої матерії стає щораз більше щільним.
Поверхня цього шару творить зелений покров, що складається з пір’їстих мохів, котрі не мають коріння і провідникової тканини, а воду отримують прямо з повітря. Її наявність у рослині безпосередньо залежить від рівня вологості покрову; упродовж кількох годин після зливи мох може стати дуже сухим. Довші, тепліші і сухіші літні сезони та коротші сезони зимові, які виникають через кліматичні зміни у полярній сфері, перетворюють лісовий покров і дерева на бочки з порохом, які блискавка – чи легковажна людина – може легко підпалити.
На Далекій Півночі частота і розміри природних пожеж зростають. Вони спричиняються до зміни краєвидів та екосистем. Крім того, органічний шар є не лише паливом, але й чудовим ізолятором для ґрунту під ним, котрий, зокрема, через це залишається весь час замерзлим від завершення плейстоцену (льодовикового періоду). Кожен сантиметр цього шару охолоджує ґрунт під ним – вічну мерзлоту – який не розмерзається упродовж останніх щонайменше двох років – на приблизно 0,6°C. Якщо все ж достатньо велика частина цього ізоляційного шару згорить, тоді вічна мерзлота почне танути, перетворюючи певні ділянки Аляски на м’яку, багнисту трясовину. Дерева, укорінені в такому розмоклому ґрунті, почнуть хилитися на всі боки, немов Крива Вежа у Пізі.
Бурхливі пожежі рослинності в свою чергу прискорюють кліматичні зміни. Разом з ними в атмосферу вилітають великі кількості двоокису вуглецю. Та все ж більшість газу походить від покрову, а не від дерев. Торф’яні рівні ґрунту на Далекій Півночі зберігають від 30 до 40% всього вуглецю, що знаходиться у земних надрах. У 2015 році підчас великих лісових пожеж, котрі охопили коло 2 млн гектарів територій усередині Аляски, до атмосфери потрапило 9 млн тон вуглецю з дерев та кущів, а також 154 млн тон вуглецю від трав’яного покрову – підрахував Крістофер Поттер із NASA Earth Sciences Division. (У цих підрахунках взято до уваги втрати вуглецю з причини розкладу органічної матерії і ерозії ґрунту упродовж останніх двох років).
Загалом в атмосферу потрапило стільки CO2, скільки в 2017 році емітували всі автомобілі і вантажівки, що їздять по Каліфорнії. Разом із зниканням мерзлоти та льоду з нижніх шарів покрову, він все швидше висихає і все легше займається від вогню. Зворотній зв’язок посилюється, що призводить до збільшення кількості пожеж та атмосферних забруднень, а також до прискорення кліматичних змін. В результаті регіон, котрий зберігав більше вуглецю, ніж емітував його, може перетворитися на джерело емісії netto.
