Асиметрія культур. Рецепції націокультурних стереотипів

Асиметрія культур. Рецепції націокультурних стереотипів

“Культури не ворогують, ворогують культуртрегери”,– цій тезі радянської пропаганди багато років, та вона актуальна і сьогодні. Культуртрегерами називають людей, які працюють для взаємопроникнення і взаємозбагачення культур.

Нам відома радянська модель “здруження народів” та штучного “зливання культур” докупи. Тому важко збагнути, чи нав’язливі американізація та русифікація не загрожують нашій національній культурі; чи це культуртрегерівські моделі космополітичної глобалістики, чи загальна тенденція постмодерного світу?

У сфері культури відбувається найоптимальніший етап самореалізації нації, коли народ освоює і привласнює світ. Культура – величина відносно самостійна і самостимульована, але як нації співіснують одна з одною, так і їхні національні культури взаємозбагачуються.

Іван Дзюба вважає, що “кожна культура сприймає іншу неадекватно, не в повному обсязі, а лише в тих компонентах, яких сама потребує в певний період”. Культура створює стереотипи рецепції – сприйняття певної національної культури іншими націями.

У полікультурних зіткненнях відбувається процес нав’язування елементів однієї культури іншій. Це свідоме протистояння культур, за визначенням американського соціолога Самуеля Гантінгтона, підтверджує тезу Освальда Шпенглера, що сильна культура обмежує розвиток слабшої. Постмодерні полікультурні зіткнення створили низку заперечень, серед яких культурна асиметрія світу. Не кожна нація має можливість репрезентувати свою культуру повноцінно, натомість амбітні народи намагаються нав’язати свій спосіб життя іншим.

Культурна асиметрія світу народжує ще одне явище – культурні стереотипи. Ми ідентифікуємо певні нації, а отже, частково і їхні культури.

Українська нація та її культура були поневолені. Під російської впливом утворився стереотип української культури, як “сільської”, “мужичої”, “вторинної”. Це проявляється на прикладі асиметрії україномовної та російськомовної продукції в інформаційному просторі. Однак“мужичих”чи “вторинних”культур не існує!

Приниження культури – це приниження нації. Кожна культура з її унікальною системою цінностей є органічним утворенням. Привласнення інших, чужорідних щодо неї цінностей може бути знищенням цієї культури, тобто щодо національних цінностей неможливий синтез або компроміс[1].

Дослідники по-різному бачать взаємодію національних культур. Німецький філософ Освальд Шпенглер уявляв культуру епохи як замкнуте коло, Михайло Бахтін вважав єдність культури відкритою єдністю. Діалогічна зустріч культур збагачує їх. Чужа культура розкриває себе тільки в очах іншої культури. У культури нема внутрішніх територій, вона живе на межі, але це не означає її обмеженість[2]. Французький герменевт Поль Рікер вважав, що гостинність і панування – дві основні форми стосунків різних культур.

Іноді діалогічна зустріч культур провокує добровільне захоплення та наслідування: росіяни схилялись перед французами, чехи – перед німецькою культурою. Але наслідування не руйнувало національне тло культури, а формувало його. Національне охоплює форму культури, воно глибоко проймає її зміст, світогляд нації, менталітет, тому його не можна забрати від неї[3].

Культура має національний характер у тих галузях творчості, які тісно пов’язані з почуттям людей, їхньою психологією. Уявлення про національний характер якогось народу складається не лише на підставі того, що він думає поро себе, але й на основі уявлень представників інших, зокрема сусідніх народів, їхньої літератури, мистецтва, етнографії та історичних нарисів.

Чи може існувати культура поза національним? Національне в культурі провокує нації до самоутвердження в суверенних державах. У постмодерному світі бачимо зіткнення національного, підривання національних коренів глобалізацією. Та поряд з негативним впливом глобалізації національні і культурні ренесанси перетворюються на боротьбу культур за своє місце під сонцем.

Отже, глобальна селекція та асиметрія культур – це загальні тенденції постмодерної епохи, які створюють неправдиву чи неповну культурну картину світу. Пропаганда медіа впливових націй здійснюють використання націокультурних стереотипів з метою приниження сусідніх націй, нав’язування власних ідей, думок чи створення штучних міфів (наприклад, “малоросійська культура”). Ці процеси змушують нації шукати власне історичне коріння, вивчати культури, які існували на певній території, щоб представити власну національну культуру давньою та багатою.

Культури не ворогують, а взаємозбагачують культурну палітру світу. Кожна країна стає ближчою і цікавою завдяки національній культурі. Тому націокультурні стереотипи використовують маніпулятори, пропагандисти, політики, змушуючи нації боротися проти селекції культур у медіа. Та все ж у ХХІ столітті на нас може чекати нова культурна палітра світу, де нації зможуть подолати асиметрію культур постмодерної епохи.

 

[1]Дзюба І. Ідеологічні децибели “діалогу культур”

[2]Діалог культур в глобальному світі. Круглий стіл

[3]Тут і далі цитуємо за: Гончаренко М. Життєвість національного // Сучасність. – 1993. – №2.

 

 

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ