Базове мислення

Базове мислення
Довгі століття філософи, політики та інші просвітники дивилися на народи як на масиви чи то глини, чи то пластиліну, з яких можна (та й, мовляв, сам Господь велів) сміливо ліпити майбутнє за тими моделями, пророцтвами, схемами, планами, видіннями та фантазіями, які виникали в їхніх головах.

Коли оте все плановане, пророковане й нафантазоване не приходило (не виходило), а замість нього з темряви виповзало щось зовсім інше – непередбачуване, неприємне та хиже, філософи, політики й просвітники сідали за письмові столи, огорталися непозбувною бентегою, складали тексти із сотень тисяч чи навіть мільйонів літер, звинувачуючи всіх на світі: “пройдисвітів”, “популістів”, “агентів”, “самозванців”, “інородців”, “збоченців”, які – ясно ж, як божий день – спокусили малих світу сього, простих, прямих і невинних.

І мало хто з них згадував про те, що усяке будівництво світлого майбутнього фатально спотикалося і спотикається об два наріжні камені. По-перше, майже кожна пропонована модель не враховує того, що в перебігу суспільних процесів неможливо надійно відділити головне від другорядного, що лише геніям (зазвичай глибоко відчуженим від політики та просвітництва) вдається інтуїтивно вловити ту вирішальну мить, коли якесь майже непомітне, непередбачене, невраховане “другорядне” раптом починає визначати суспільний мейнстрим.

По-друге, ті, що позиціонують себе як “пророків” і “планувальників майбутнього”, майже завжди свідомо чи несвідомо обходять мовчанням проблему ментальної інерції. Проблему існування набору древніх і сильних шаблонів, укорінених до колективної пам’яті тих великих спільнот, що їх звично називати “народами”, “націями”, “етносами” тощо.

І не те щоби ніхто про ті шаблони не знав – знали й знають. Наприклад, чи не кожна освічена людина нашої доби оперує поняттям “архетип”, яке в науковий і публіцистичний обіг ввів, як відомо, Карл Юнг. Інтелектуали також багато говорять про простір “колективного підсвідомого”, де живе своїм химерним і казково-хворобливим життям неартикульована і неманіфестована пам’ять великих спільнот про далеке й не дуже минуле. Пам’ять, яка визначає те, що називають “базовим мисленням” (далі – БМ).

Проте публічні інтелектуали доби Гіпермодерну здебільшого не ризикують визнати справжню силу БМ. А ще їм не подобаються розмови про ту древню темряву, яка проглядається за шаблонами БМ. І це не дивно. Адже реальний погляд на цю проблему однаково не вигідний ані лівим, ані правим “володарям думок”.

Якщо визнати, що БМ сильне й живуче, руйнуються міфи лівих ідеологів про швидкий занепад архаїчного звичаєвого й релігійного світу, про фронтальну готовність сучасної людини залишити тисячолітнє Царство Звичаю й помандрувати в прекрасний новий світ рівності й толерантності.

Навпаки, праві ідеологи радо визнають, що БМ – могутнє древнє плато, яке важко розхитати хвилями моди та революціями, а розколоти – і поготів. Водночас зрозуміло, вони не готові погодитися з тим, що це плато занурено в безнадійну в’язку темряву шаблонного сприйняття дійсності, у болото ресентименту. Що БМ складається не з героїчних міфів, а з колективних травм, що воно – не місце зберігання “славної традиції предків”, а радше “плато пережитого страху”. І що на старих страхах не збудувати майбутнього, у якому діятиме звитяжна громада героїв. Вони швидше стануть фундаментом нового суспільства-тюрми.

БМ є чинним “резервуаром” побутового консерватизму. Але цей консерватизм має мало спільного з ідеологемами “сімейних традицій” та “історичної тяглості”. Його смислове поле закорінене в архаїчну язичницьку общинність, в архаїчні моральні модальності, у побутові ритуали, які, скажімо, значно давніші за моногамну сім’ю.

Ритуали, які пов’язані з аграрними господарськими циклами, із солярними та місячними ритмами, ховаються під “шкаралупою” християнської обрядності. Але це не заважає цим ритуалам щоденно, якщо не щохвилинно, функціонувати, відсікати побутові смисли, якими живуть “прості люди”, від свіжих пропозицій сучасного світу, від модерних дискурсів, від проривних ідей і проєктів.

Дослідження українського, як і будь-якого, БМ, мабуть, варто починати з тих шаблонів, якими послуговується пересічна українська родина. Основою для них, як виглядає, є повсякденне домінування колективної волі (вимог сім’ї, клану, громади) над волею індивіда. Водночас ця колективна воля, як і тисячоліття тому, спрямована найперше на виживання.

Носії БМ уже давно не живуть у тому світі, де найвищими цінностями були запобігання смерті від голоду, підтримання біологічної репродукції та кастове служіння. Проте старі шаблони й далі діють. Щоденне життя пересічної української родини обертається навколо насичення шлунків, демонстрації фінансової переваги над іншими й накопичення ресурсу (заробляння грошей) для розмноження і створення спекулятивної (кастової, позиційної) переваги свого клану і власних дітей над іншими кланами та їхніми нащадками.

Вітчизняне БМ фактично мало чим відрізняється від БМ інших країн і народів, які перебувають у “провінційній ситуації”, себто толерують кастову нерівність, не будують “випереджувальної” елітної системи освіти, не відкривають простору для інтелектуальних і науково-технічних інновацій та не напружуються для збереження або здобуття панівної глобальної позиції.

Найкращою ілюстрацією особливостей нашого БМ є політична ситуація в Україні. Реальну владу “на землі” мали й мають місцеві клани, фінансовим базисом яких є корупційна рента. Саме ця каста формує те, що можна назвати опорним “українським політичним класом”. Центральна київська влада має тут вигляд хиткої надбудови, що більш або менш вдало паразитує на “потоках”, тобто на тих схемах, які вимагають міжрегіональної та міжнародної логістики (енергоносії, розподіл бюджету на великі проєкти, митна політика, міжнародні кредити тощо)

Центральна влада може транслювати меседжі, запозичені з будь-якого дискурсу – від архаїчного до Гіпермодерного. Для українського політичного класу це фактично не має принципового значення. За 30 років незалежності місцеві номенклатурно-бізнесові клани, які виникли ще за совка, достатньо укріпилися, розгалузилися та легітимізувалися, щоби не зважати на те, хто саме займає примарний київський “трон” і кого саме ця персона призначає на не менш примарні посади голів ОДА та керівників регіональних правоохоронних структур.

Ці клани твердо спираються на БМ. Усі вони за родинні (читай: “кланові”) цінності. Усі вони тримають двері соціальних ліфтів закритими, бо посади потрібні їхнім дітям, родичам і односельцям. Усі вони вибудовують не партійні, не клубні й не корпоративні, а саме кастові й лише кастові відносини, проєктуючи владу своїх кланів ледь не на майбутні століття.

Тому їхніми союзниками є духовні ієрархії. Адже вітчизняні конфесії (і проросійські, і проукраїнські, й усі можливі) набули кастових ознак раніше за номенклатурно-бізнесові клани. Духовні ієрархії є своєрідним “якорем кастовості”. Наших кліриків влаштовує БМ. Його язичницькі основи й та темрява, яка ховається в його глибинах, їх не турбують, адже зовнішня форма залишається забарвленою в біблійні кольори.

Коли ми починаємо говорити про зміни та реформи, варто пам’ятати, що головний, глибинний ворог цих змін ховається в темряві БМ. І боротися з ним важко, дуже важко. Адже БМ не має ані штабу, ані обличчя. Воно усюди присутнє, але ніде не маніфестує себе як суще. І ніде не з’являється під власним ім’ям.

І коли чергова ніби й вдала революція закінчується черговим катастрофічним обломом, революціонери здебільшого ані сном, ані духом не підозрюють, що причиною цього є щось таке, що сидить глибоко в колективній свідомості, сидить там із самого дитинства, прикриваючи собою щось дуже древнє й сильне, щось темніше за темряву.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Абсолютний вірус Земляне лоно