Без ювілею

Без ювілею

Десь рік тому мав розмову з добродієм, що знається на великій політиці. Розмова була довгою. Вона почалася з ділових питань, але поступово перейшла на глобальні теми. Ну і прогнозів щодо повномасштабного вторгнення росіян в Україну оминути не вийшло. Тоді, як усі пам’ятають, такі прогнози були топтемою. І кожен, з вантажниками на ринку включно, пропонував свою версію суворого майбутнього. Добродій, до речі, не мав жодних сумнівів, що Путін “зірветься”, тобто нападе. “Ювілей! – казав добродій. – Уся річ у ювілеї. Довбані чекісти мислять символами, так їх у піонерах навчили”.

“Розумієш,– пояснював він,–у довбаних чекістів завжди танцюють від дати, а не навпаки. 30 грудня 2022 року буде рівно 100 років від якогось там з’їзду совдепівських депутатів, де підмахнули договір про створення СРСР. Відповідно, кремлівський папа дав завдання: точно цього дня підписати договір про новий союз нерушимий. Спочатку вони зішкребуть Назарбаєва, бо той сильно впирається. А відтак настане черга України. Кремлівський папа дасть генералам два-три тижні на похід до Львова, потім трохи на зачистку, замирення та закриття кордону з НАТО. 9 травня вони разом із Медведчуком поведуть Хрещатиком «безсмертний полк» та оголосять дострокові вибори. У серпні-жовтні у 5–6 країнах колишнього СРСР, а також у лугандонах з абхазіями влаштують референдум про «відновлення Союзу», на якому 128 % проголосують «за». І точно на 100-річчя вони скличуть з’їзд і все це ратифікують. Бацька стане всесоюзним старостою, а Пушилін із Пашиняном – його заступниками. Тут у них лише одне запитання: чи пройде ця шнягав Молдові? Бо там ж Румунія і все таке”.

“Нереально,–казав я,–ну зовсім нереально”.

“Яка там реальність, – хитав головою добродій, – яка до дупи реальність. Вони там усі застрягли у 92-му. Усі до одного. Тридцять років ходили колом, пили на підмосковних дачах із блядями, слухали затуліних, читали, хто вмів, Захарку з Прохановим. У них там Сурков із Карагановим у ліберальних єретиках ходять, бо на серйозних нарадах «несоветские» слова кажуть: щось там про постмодернізм, «м’яку силу», ризому. Чекістам що шаманські танці з бубном, що постмодернізм. Вони цього не розуміють. Їм це бридко, їх ковбасить. У їхньому світі ще «пентіуму» не винайшли. Здравствуй валянок, привет сапог.У них казахи – погоничі верблюдів, хохли – продажні салоїди, хачі – базарники, а киргизів із таджиками вони й у телескоп не бачать”.

“Нехай так,–казав я,–але ж у старого СРСР був комуністичний стрижень. А навколо чого крутитимуть нову карусельку?”

“Навколо православного катехону, – пояснював добродій. – Новий Союз оголосять світовою фортецею боротьби з антихристом. І мало що зміниться. Обивателю що світовий імперіалізм, що фашизм, що ЛГБТ, що антихрист – усе зливається в зловорожий туман без форми та імені. Та й думати обиватель не хоче. Поверніть йому СРСР – він і втішиться. Бо «отцы так жили».

Через трохи більш як місяць від тієї розмови пророковане добродієм почало виповзати з темряви. У січні Путін поміняв Назарбаєва на Токаєва, а в лютому таки “зірвався”.

А вже в березні стало очевидно, що не буде на Хрещатику полку некрофілів, не буде там і путінського кума. Що нам уже не загрожують ані референдуми, ані з’їзди, ані ратифікації, а вусатому не світять погони Калініна. І грудневий ювілей мине дуже скромно, хіба що маразматики в довгих “райкомівських” пальтах кружлятимуть навколо мавзолею – з портретами вождів і червоними знаменами.

Поразка в Україні змусила чекістів змінити ідеологічну матрицю. Ідея реставрації СРСР відправлена на смітник разом із реверансами до лівого крила політикуму. Замість них тепер московський панславізм із пригожинським тюремним гарніром. І як приправа – імперське язичництво, абияк помальоване в кольори візантійської ортодоксії. Для проспиртованого совка з Уралвагонзаводу це байдуже, нормас. “Водка”, “березки”, “калашников”, попи з кадилами. Але ж федерацію населяють не лише вони.

Небезпека радянської ідеології була в тій універсальній матриці, що понад століття харчувалася лівим різновидом ресентименту. Тим, якого Маркс із компанією вправили до пристойної рами “соціальної науковості”.

Правий, етноцентричний різновид ресентименту, що лежить в основі нової московської візантійщини, ані такої універсальності, ані такої рамки не має. Він дубовий і фронтальний. Призначений для неосвічених, маргінальних і підлеглих культу сили. Відверто архаїчний, обернений на далеке минуле та опозиційний сучасності. А ще в нього мало, критично мало (якщо порівняти з лівим трендом) симпатиків за межами федерації.

Перший рішучий крок до історичної поразки якраз і полягає у відмові від універсальності. Гра в “народні республіки” та “союзні сили” була тупою, проте давала хоч якийсь простір для політичного маневру. А пряме приєднання окупованих територій до РФ через фіктивні референдуми заходить за межі допустимого так далеко, що навіть азійські деспотії не можуть прийняти це у форматі політичного факту.

Якби відбулася реставрація радянської імперії, велика частина західних ліваків привітала б це, розглядаючи “СРСР 2.0” як свого воскреслого союзника в боротьбі з “глобальним капіталізмом” та іншими умоглядними чортами.

Московську панславістську утопію не привітають навіть найбільш відморожені з трампістів. Її неможливо “пристикувати” до жодного перспективного проєкту, до жодної притомної концепції. Вона ялова. Вона може, либонь, брутально руйнувати світовий устрій, будуючи свою паралельну реальність із паралельним антихристом, паралельними фашистами та паралельним слов’янським світом.

Літера “Z”, здається, зіграла злий жарт із тими, хто вибрав її як символ нової утопії. Світ побачив “зомбі-імперію”, яка лише контурно подібна до тих політичних систем, що вийшли з візантійської ойкумени. Так і кіношні зомбаки схожі на живих людейлише тим, що мають фізичне тіло, організоване за людською подобою.

“Зомбі-імперія” не спрямована на ускладнення світу, вона запрограмована на його ресентиментальне спрощення. Вона руйнує законність в ім’я примарної “справедливості”, більш подібної на тюремні “поняття”. Вона взагалі не визнає багатозначності, притаманної живому, а хоче лінійності, малює схеми та прагне того специфічного типу впорядкованості, що натякає на цвинтарі та колумбарії.

Справжнім ворогом Путіна та його “Z-імперії” є життя. Тому з двох-трьох доступних для використання мертвих ідеологій Кремль у час небезпеки вибирає найбільш цвинтарну й найменш живу. Замість лівих прогресистів-совкодрочерівв центрі символічного імперського світу опиняються фантоми з кладовища – пародія на царського офіцера та пітерський бандит із 90-х, блатна карикатура чи то на Малюту Скуратова, чи то на трансільванського вампіра зі старого чорно-білого фільму.

Ці фантоми мають заповнити ситуативну пустку, яка виникла в тому локусі, що його мав зайняти інший привид, інша карикатура – велетенська примара Радянського Союзу, піднята з могили в день своєї сотої річниці. Ще рік тому декому така некромантія здавалася цілком можливою.

Але, Богу дякувати, не сталося. Збочений варіант історії XXI століття не перейшов із можливого в наявне. ЗСУ поставили на могилі СРСР свою печатку. І цієї печатки, здається, примарі не здолати.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.