By 
Український президент Володимир Зеленський відвідав із робочим візитом Париж, де зустрівся з очільником Франції Емманюелем Макроном. Поїздка відбулася на тлі погіршення безпекової ситуації на Донбасі й нарощення російських військ на кордоні з Україною, і саме ці питання президенти обговорювали під час зустрічі. На жаль, як написали французькі ЗМІ, візит Зеленського не став для Києва проривом і засвідчив, імовірніше, неготовність Заходу реагувати на загрозу з боку РФ. Але в українському інформаційному полі чи не найголовнішою темою обговорення стало навіть не це, а… порушення офіційного дрес-коду деякими членами української делегації.
“Дрес-код розбрату”
Зокрема, експерти з етикету розкритикували першу леді Олену Зеленську, яка прийшла в Лувр у кросівках. Але найбільше дісталося речниці гаранта Юлії Мендель за її недоречний на офіційній зустрічі бежевий жакетіз баскою й органзою, а особливо за сонячні окуляри, які вона так необачно почепила собі на декольте.
Це не перший дрес-кодний промах у команді Зеленського. Згадується, як у перший рік президентства він зустрічав іноземних міністрів у сорочці із закоченими рукавами. Невідомо, що це було – недогляд протокольної служби чи усвідомлене прагнення новоспеченого гаранта мати вигляд “простого хлопця”, але все-таки, мабуть, потім хтось підказав Зеленському вдягати на такі зустрічі костюм.
Здавалося б, чому стільки уваги до одягу посадовців, нехай навіть найвищих чиновників? По-перше, якщо йдеться про дипломатію, то тут важлива кожна деталь, адже вона може стати символом і сигналом для іншої сторони переговорів. Для того й є протокольні служби, які організовують зустрічі на найвищому рівні й мають дбати про такі речі, про які перші особи держави можуть просто не знати. Адже якщо непрофесіоналізм проявляється в найменших деталях, тоді чого очікувати в якихось масштабніших питаннях?
З іншого боку, життя змінюється, мода, зокрема й ділова, еволюціонує в бік більшої свободи. Та й сам діловий дрес-код не є закам’янілою догмою.До речі, перша леді Франції Бріжит Макрон навіть на офіційні зустрічі одягається доволі сміливо й екстравагантно, але це відповідає її образу сучасної емансипованої жінки, у дечому навіть революційної.
Канадський прем’єр Джастін Трюдо, наприклад, відомий своїми яскравими шкарпетками, які аж ніяк не вписуються в офіційно-діловий стиль, але таку екстравагантність якось пробачають молодому енергійному політику, якого оцінюють насамперед за його політичною діяльністю.
Та як бути тоді, коли випадкові люди опинилися на високих державних посадах і свідомо чи несвідомо роблять помилку за помилкою? Якщо замість результатів зустрічі Зеленського обговорюють жакет його речниці – чи є це професійним провалом нинішнього гаранта і всієї його команди? Недоречний костюм– не єдине, чим “відзначилась” Юлія Мендель. У соцмережах навіть придумали іронічну назву для її дискусійних висловлювань – “менделізм”. Однак, можливо, саме для цього вона й потрібна на такій посаді? Колись Ганна Герман за тодішнього президента Віктора Януковича постійно мусила пояснювати, що саме він сказав. Тепер схоже на те, що речниця гаранта працює, наче своєрідний громовідвід, адже на її тлі Зеленський принаймні не має вигляд головного продуцента мемів для інтернету.
Акцент на зовнішності – пережиток минулого?
Дискусія навколо труднощів із протоколом і дрес-кодом у команді українського президента змусила подивитися на цю тему під ще одним кутом. Дехто взагалі називає такі протоколи пережитком минулого, причому доволі сексистським. Як і інститут перших леді, адже в сучасній політиці з’являється щораз більше жінок, які мають власну самостійну позицію й не хочуть, щоб їх сприймали чимось на кшталт “додатка” до чоловіка-політика. Можливо, настав час переосмислити як роль перших леді, так і образ жінки в політиці, щоб на перший план виходили все-таки професійні якості, а не зачіска, макіяж і одяг.
Хоча офіційний дрес-код дає жінкам більше простору у виборі кольорів, фасонів тощо, громадськість, однак, прискіпливіше ставиться до зовнішності жінок-політиків, частіше докоряє їм і виносить суворіші “вироки” в разі якоїсь помилки.
Та й самі жінки, треба визнати, подекуди культивують такі правила гри, роблячи зовнішність чи не головним своїм козирем для здобуття прихильності виборців. В українській політиці, прикладів, на жаль, достатньо. У результаті дістаємо, скажімо, дискусію, у кого кращий пластичний хірург – у Юлії Тимошенко чи Ганни Герман – і все це замість того, щоб обговорювати їхню політичну позицію. До речі, а колишню очільницю українського МОЗу Уляну Супрун неодноразово навіть у ЗМІ критикували за те, що ходила на роботу в уряд “без зачіски” – надто вже негламурний і нетиповий для української політики вона мала вигляд.
Тим часом стриманий, лаконічний і зовсім не сексуальний стиль багаторічної канцлерки Німеччини Ангели Меркель аж ніяк не завадив її країні мати найпотужнішу економіку в Європі. То, може, справа в змісті, а не у формі? І не в спробах прикрити красивою оболонкою брак професіоналізму або ж узагалі недобросовісні наміри.
З іншого боку, якщо президент – актор і “грає роль”, що залишається, окрім як обговорювати роботу “костюмерів”? Чи публіці просто підсовують ці теми, відволікаючи від інших питань?
