Бійтесь китайців, що дари приносять

Бійтесь китайців, що дари приносять
Україна та Китай 30 червня підписали міжурядову угоду про співпрацю в галузі будівництва інфраструктури та реалізацію спільних проєктів. Серед пріоритетів – залізничний транзит, аеропорти, морські порти, комунікації та муніципальне інженерне будівництво. Тобто все те, що – о диво! – вкладається у сферу зацікавлень китайців у межах глобального проєкту нового “шовкового шляху”. До того ж Китай входить до переліку стратегічних партнерів у Стратегії зовнішньополітичної діяльності України на 2021-2024 роки, яку Кабмін нещодавно ухвалив і передав на підпис президентові Зеленському. Окрім того, уряди України та Китаю працюють над підготовкою угоди про безвізовий режим між країнами. То що ж тепер, перефразовуючи один відомий вислів, “усе буде Китай”?

Звучить щонайменше дивно. Хіба Україна не бореться з негативними наслідками свого комуністичного минулого, що так сміливо хоче “присусідитися” до проєктів китайського комуністичного майбутнього? Мабуть, нікого зайвий раз не потрібно переконувати, що китайська комуністична верхівка є елітою рабовласницького типу щодо безправної тамтешньої бідноти. Китайська інвестиційна політика є лише інструментом для експансії на чужі території й ринки – жорстким і безпардонним, який виявляється найефективнішим у тих країнах, де не діють закони і правила. Африка, Балкани – яких ще прикладів бракує українським урядовцям для розуміння того, що китайські “дари” – це загроза боргової ями, це порушення майже всіх цивілізаційних правил щодо ведення бізнесу, щодо прав працівників, щодо збереження екології. Такі загрози зведені до мінімуму в США чи країнах ЄС, але дуже реальні в державах “третього світу”, до яких належить і Україна.

Є ж приклад Чорногорії, де влада для будівництва автомагістралі взяла в китайців мільярд доларів кредиту, обіцяла своїм громадянам тисячі робочих місць і світлі перспективи для економіки країни. А що вийшло? 100 млн із цієї суми просто вкрали місцеві корупціонери, дорога недобудована, китайські фірми привезли своїх працівників і найняли нелегалів, засмітили долину річки Тара, яка перебуває під охороною ЮНЕСКО, а державний бюджет Чорногорії не справляється з обслуговуванням кредиту. До того ж, як твердить місцева преса, підписуючи угоду, чорногорська влада погодилася на специфічні умови. Наприклад, на те, що в разі фінансових проблем країна готова відмовитися від суверенітету над частиною своїх територій (китайців цікавлять передусім морські порти), а арбітражна процедура має відбуватися в Китаї, за китайськими законами. Сьогодні Чорногорія благає Брюссель про порятунок від китайського партнерства.

Але ця історія, мабуть, не про нас; в Україні таке неможливо? Я не був би такий певний.

Нинішня зовнішньополітична активність України чимось нагадує багатовекторність у стилі чи то Кучми, чи то Януковича, а найімовірніше, вона є прикладом істеричного безпринципного жебрання підтримки, найперше грошей. Тільки сліпий не бачить цих циркових кульбітів. 

Україна ніби хоче в ЄС і НАТО, а водночас прагне бути головним союзником США поза НАТО, а ще – стратегічним партнером КНР, яку США, НАТО і ЄС визнають чи не найбільшим викликом і загрозою для світової безпеки. А раптом погодяться всі? Боюсь, що стільки ватрушок одночасно не влізе навіть в український рот. Чи, може, це пропозиція всім у надії, що хоч хтось один відгукнеться? А якщо відповість згодою тільки Китай? З його дружніх обіймів нам, імовірно, згодом буде складно або й неможливо вирватися, як і Балканам чи Африці, якщо не поставити певних рамок і не дотримуватися правил, як у Європі чи США. Чи Україна здатна змусити китайського стратегічного партнера дотримуватися таких самих правил, яких він змушений додержуватися на просторах цивілізованого Заходу? Чи, може, нам цього не треба?

Як показує досвід трьох десятиліть державної незалежності, на всі ці запитання в Україні є одна універсальна відповідь – це наша висока, широка і глибока корупція. Корупція, за якої чиновник наживає приватний капітал, завдаючи шкоду інтересам держави, щоб перемістити його (а відтак і себе, і свою сім’ю) у якусь із розвинених країн Заходу. Натомість завдана ним шкода державі впаде на плечі усіх тих, хто в Україні залишиться жити і працювати.

Китайські комуністи дуже люблять такі країни з такими урядовцями й охоче несуть саме їм свої “дари”. Адже за “дар” для десятка чи сотні корумпованих чиновників вони отримують у своєрідну власність частку держави з мільйонами кріпаків.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *