By Аналізуючи російсько-українську війну та наші історичні невдачі, стикаємось із складовими сучасних держав: національним характером, менталітетом, душею. У росіян та українців усі ці поняття є принципово різними. Менталітет є глибинним пластом суспільної свідомості, а от національна душа, тобто характер, складається з багатьох компонентів, сформованих різними чинниками (клімат, географія, спосіб життя тощо).
Національному характеру москвинів притаманна біполярність. Вірш В. Тютчева “Розумом Росію не зрозуміти… У неї треба тільки повірити” чи не найкраще характеризує загадковість російської душі. Московське царство формувалося з монгольських племен, фіно-угрів і тюрків, хоча державність і базові культурні міфологеми воно запозичило у Новгород-Суздальського князівства. Династична вітка русинського (українського) князя стала об’єднавчим державотворчим стержнем, який сьогодні використовує російська пропаганда.
На національний характер москвинів вплинув географічний чинник і кочовий спосіб життя тюрксько-монгольських племен. Неосяжність простору країни співзвучна із широтою російської душі, що свідчить про кочовий дух москвинів. Про цей феномен неодноразово згадує географ Д. Анучин: “Географічні простори відіграли своєрідну, але завжди значну роль в історії Росії”.
Пісня В. Лебедєва-Кумача “Широка страна моя родная…” також вказує на те, що російська людина – дитина простору і великої внутрішньої свободи. Та якщо росіяни вільні і свободолюбні, чому ж у їхньому державотворенні зберігається деспотична модель влади? Внутрішня свобода москвинів – від української гілки, а деспотизм, абсолютизм, поклоніння царю чи вождю, потреба “сильної руки” – від монгольського пракореня.
Біполярність національного характеру притаманна багатьом народам, наприклад українцям. Однак ми сильні і волелюбні, з одного боку, а з іншого – одноосібники, індивідуалісти, які не терплять жодного ярма. Державотворча концепція українців зосереджена навколо не вождя чи тирана, а виборчого права і гетьмана, що вказує на її європейський тип
Друга складова російського національного характеру пов’язана з кліматом країни. Дружність кочового народу спричинена освоєнням болотистої місцевості, де поодинці вижити важко. Суворий клімат також був причиною пияцтва. Усі масові гуляння найчастіше закінчувались бійками і втратою свідомості. Звідси образ російського мандрівника-алкоголіка, що найчастіше нагадував безхатченка.
Оскільки в Росії сільськогосподарські роботи тривали значно менше, ніж в західних країнах (5-6 місяців, а не 9-ть), лінь стала однією із характерних рис москвинів. Підтверджують це й російські казки та билини: запозичений із русинського (українського) епосу Ілля Муромець лежав на печі 33 роки, а тоді встав до бою; Іванко-дурник також півжиття провів на печі, але виявився кмітливішим від своїх розважливих братів. В. Кожинов, описуючи лінь москвинів, зазначає, що російські казки виокремлюють ще одну рису національного характеру – героїзм. Суворий клімат сформував терплячість і покірність російської людини, звідси такий низький відсоток громадянської активності і опозиційних виступів. В. Белінський відзначає ще одну особливість росіян – оспівування “бунтівного духу”, співчуття до злочинця.
Попри великий особистісний хаос, росіяни підкорюються суворій дисципліні. Нахил до деспотії – це потреба кочового народу бути етносом, спільнотою, тобто триматися купи, інколи дозволяючи собі внутрішню свободу через алкоголь, бродяжництво та усамітнення. Ці умови створили покірну та слухняну до влади російську людину, що співчуває тим, хто наважився піти проти системи.
У прагненні відшукати божественну гармонію віри та привести людство до покаяння чи істини, стати народом-просвітителем для всього світу росіяни часто використовують парадигму “свята Русь”. Москвини вірять, що вони є народом, вибраним для вищих духовних цілей. Однак на практиці росіяни проголосили себе “старшим братом”, пригноблюючи інші нації, зокрема українців.
Важливою рисою російського характеру є месіанство, пов’язане з максималізмом і вірою у винятковість перед Богом. Н. Бердяєв зауважує, що російське месіанство виникло через юродство або постійне “мандрування” кочівного азійського народу. Ця риса також спричинила імперську ідею створення великої місії, як-от всесвітнє завдання російського пролетаріату.
Месіанство – це спосіб нації повірити у свою винятковість. Москвини прагнуть “дружити з усіма”, але з правом зверхності. До того ж для підтвердження власної величі російська нація створює міфи, ідеї-фікс, привласнює чи краде чужу спадщину. Тільки серед росіян ідея світового пролетаріату і вождів-максималістів В. Леніна та Й. Сталіна була настільки популярна.
Усе це також пов’язане із царопапізмом російської церкви, яка служить державі, та нігілізмом інтелігенції, що прославляє занепад і відсутність авторитетів. Росіяни й досі вірять у доброго батька-царя, який сьогодні втілюється у Путіні, та поганих бояр-чиновників, що розкрадають країну.
Отже, риси національного характеру москвинів вказують на те, що цей народ не є ні європейським, ні слов’янським. Однак попри азійську ментальність, росіяни не схожі й на своїх східних сусідів – японців, китайців чи монголів. Біполярність національного характеру свідчить, що росіяни – це нація, створена “поміж цивілізаціями”, що поєднує у собі різні архе-, гено- і психотипи. Як стверджує Роман Кісь, росіяни – це народ між Сходом і Заходом, тобто євроазійці. Попри нав’язані міфологеми про “братство”, росіяни та українці – два різні народи з власними національними характерами.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
