By 
Стандарти краси змінювалися щоепохи. І зараз ми живемо в час, коли вони не те щоб вкотре трансформуються, а скоріше розширюються так, щоб люди перестали боятися своєї індивідуальності.
Дівчата з обкладинки
Ідеальні параметри краси у масовій культурі роками представляли різноманітні глянцеві журнали, тому не дивно, що переосмислення цього питання тепер починається також із них.
У 2018 році британська версія журналу Cosmopolitan розмістила на обкладинці знімок плюс-сайз моделі Тесс Голлідей, спровокувавши хвилю дискусій. Одні люди вітали сміливе рішення редакції, але інші звинуватили журнал в тому, що він популяризує ожиріння, виправдовує нездорове харчування і його шкоду для організму.
А 1 січня цього року той самий британський Cosmopolitan опублікував матеріал про одинадцятьох жінок, які не вписуються у загальновизнані стандарти краси. Вони розповіли про стосунки з власним тілом, прийняття себе і про спорт у своєму житті. Лейтмотив матеріалу – “здоров’я не означає один розмір для всіх”.
Ці жінки мають різний зріст, статуру і вагу, різні професії. І всі вони в певні періоди життя стикалися з проявами бодішеймінгу і пройшли довгий шлях, щоб розвинути впевненість у собі. Серед них багато спортсменок, які, попри гарну фізичну підготовку, також зазнавали критики через “не таку” зовнішність. Також своєю історією поділилася паралімпійська чемпіонка з плавання і навіть пишнотіла викладачка йоги, якій, судячи з фото, її параметри зовсім не заважають бути гнучкою і граційною.
Героїні цієї статті переконані, що варто фокусуватися більше на тому, що тіло може, а не на тому, як воно виглядає. “Плюс-сайз люди часто почуваються так, ніби вони не можуть бути частиною здорового простору. Зокрема, займатися спортом, ходити до спортзалу без того, щоб їх там не називали «жирною свинею»… Я хочу, щоб інші жінки могли комфортно рухатись у своєму тілі, не зважаючи на те, якого вони розміру”, – каже одна із них.
Худий – це не обов’язково здоровий, і навпаки, вважає інша героїня, яка пробігла марафон, щоб показати, що “жінки з целюлітом можуть це зробити”. У матеріалі не агітують набирати зайву вагу, валятись на дивані і їсти абищо. Радше йдеться про те, що спорт – не лише для струнких, і що люди з додатковими кілограмами чи якимись іншими нестандартними параметрами можуть не соромитися ним займатися, можуть фотографуватися і любити себе.
Але про це не дізнаються ті, хто не читає далі заголовка і судить по фото на обкладинці.
Як Адель “зрадила” бодіпозитив
Британська співачка Адель підкорила музичний олімп своїм талантом і голосом. Буквально за кілька років вона змогла зібрати всі найпрестижніші нагороди, серед них “Оскар” та “Греммі”, і довела, що жінці навіть у такій сфері, як шоу-бізнес, не обов’язково бути стрункою, щоб стати успішною.
Але на початку минулого року вона розірвала інтернет своїми фото: співачка за короткий час схудла на 45 кг, після чого її було просто не впізнати. Це приголомшило її прихильників, багато хто вітав таке чарівне перевтілення, але не бракувало й таких, кому не сподобалось її екстремальне схуднення. Знайшлись навіть ті, хто звинуватив співачку у “фобіях перед товстими людьми”.
Однак тренер Адель пояснив, що взятися за своє тіло співачка вирішила через питання здоров’я, особливо після вагітності й операції. Саме тому вона змінила спосіб життя і харчування, а бути здоровішою Адель захотіла заради сина.
У дискусії щодо бодіпозитиву є багато вимірів, і саме чинник здоров’я мав би йти попереду всіх інших міркувань. З іншого боку, будь-який вигляд тіла – це все-таки особиста справа кожної людини. Бо якщо впадати в крайнощі, виходить парадокс, як у випадку з розчарованим фанатами Адель: борючись за право людей мати пишні форми, вони поставили під сумнів свободузмінити ці форми, якщо є таке бажання і можливість.
Здоров’я фізичне і ментальне
Яка вага є здоровою, а яка ні? Критики розміщення на обкладинках пишнотілих моделей апелюють до того, що такі фото можуть трактуватись, як популяризація чи потурання ожирінню. Тобто від однієї крайнощі з гламуризації хворобливо худих жінок є загроза потрапити і іншу екстрему з “легалізацією” зайвої ваги.
Тут варто зазначити, що ожиріння – це медичний діагноз, за якого надлишковий накопичений жир у тілі несприятливо впливає на здоров’я, призводячи до зменшення середньої тривалості життя та/або збільшення проблем зі здоров’ям. Людину вважають хворою на ожиріння, якщо індекс маси тіла (ІМТ), показник, який можна обрахувати, розділивши вагу людини у кілограмах на зведений у квадрат зріст людини в метрах,перевищує 30 кг/м².
За даними ВООЗ, станом на 2016 рік 58,4 % українців у віці понад 18 років мали зайву вагу, а 25 % страждали на ожиріння.
Та попри чітку математичну формулу,цифра на вагах все-таки не видається абсолютним і вичерпним показником здоров’я. Який у цих людей рівень цукру в крові, який тиск, як працює серце? На це і, мабуть, багато інших питань відповісти можуть тільки лікарі. Повертаючись до статті в Cosmopolitan, можна припустити, що та викладачка йоги має достатньо рухової активності, харчується збалансовано і почувається у своїй вазі здоровою. Але, на жаль, таке навряд чи можна сказати про всіх інших людей з таким самим індексом маси тіла.
Що точно шкодить здоров’ю, насамперед ментальному, – це нав’язування дуже конкретних і часто нереалістичних для більшості пересічних людей параметрів краси. І в деяких країнах намагаються з цим боротися. Так, ще в 2017 році влада Франції зобов’язала журнали маркувати відфотошоплені фотографії і запровадила штрафи за працевлаштування надмірно худих моделей.
Якщо стан здоров’я людини легше визначити за певними конкретними параметрами, то розуміння краси все ще залишається суб’єктивним і, що найголовніше, добровільним. Не можна себе примусити любити ті чи інші форми і фігури, але що точно до снаги кожному – це утриматися від образ на адресу того, хто не відповідає чиїмось уявленням про прекрасне.
Українська письменниця Тамара Горіха Зерня нещодавно закликала жінок накласти табу на критику зовнішності інших жінок. Адже, як це не парадоксально, чи не найбільше негативних коментарів про “надто товста” чи “надто худа” висловлюють саме інші жінки. “Дівчата, не стріляйте по своїх. Бо кожен такий постріл – це самостріл”, – вважає письменниця.
