By Люди помирають не через опіоїди, а через незнання, – пише Карл Л. Гарт у журналі “Scientific American”.
“Президент США Дональд Трамп нещодавно оголосив загальнодержавний стан тривоги через проблему опіоїдів. До цього його схилили летальні випадки, пов’язані з опіоїдами. Він заприсягнувся, що “присвятить багато часу, зусиль і грошей для боротьби з опіоїдною кризою”, оскільки “це дуже поважна проблема, котра не схожа ні на що, з чим ми досі мали справу”.
Однак це неправда. Наприкінці 60-х років у схожий спосіб проявила себе героїнова криза. Різниця полягала тільки в тому, що тоді моделлю залежної людини, яку демонстрували мас-медіа, була темношкіра особа, що жила у бідності і скоювала низку незначних злочинів, щоб заспокоїти свою залежність. Одним з рішень було ув’язнення осіб, які вживали героїн, особливо після запровадження у 1973 році у штаті Нью-Йорк закону Рокфеллера. На його підставі на початку ХХІ століття понад 90% засуджених осіб були темношкірими чи латиноамериканцями, що зовсім не відповідало справжній статистиці вживання героїну.
Проголошення опіоїдної кризи загальнодержавним сигналом тривоги загалом служитиме для збільшення бюджету правоохоронних органів і знову спричинить расову дискримінацію. Останні федеральні дані свідчать, що понад 80% осіб, засуджених за нелегальний продаж героїну, – це чорношкірі та латиноамериканці, попри те, що саме білі вживають опіоїди частіше, ніж інші групи, і купують наркотики в осіб, які належать до їхньої ж раси.
Президент до того ж оголосив, що опіоїдна криза – це “світова проблема”. Це також неправда. В Європі й в інших районах, де опіоїди є легкодоступними, люди не помирають настільки ж часто, як у Сполучених Штатах. Це відбувається тому, що там залежність не трактують як злочин, а як суспільну проблему .
Звісно ж, можна померти і внаслідок передозування опіоїдами, але це лише невеликий відсоток серед тисяч смертей, пов’язаних з наркотиками. Багато з них виникають через поєднання опіоїдів з іншими “заспокійливими” засобами (як-от алкоголь), антигістамінними ліками (як прометазин) або бензодіазепінами (Xanax чи Klonopin). Тож люди помирають не від опіоїдів, а через незнання. Наприклад, опіоїд фентаніл спричиняє стан, подібний до героїнного, але є значно сильнішим. Іноді героїн “схрещують” з фентанілом. Така суміш є небезпечною і навіть призводить до смерті.
Простим вирішенням можуть стати безоплатні анонімні послуги з контролю за чистотою наркотиків. Споживач був би поінформований про вміст інших субстанцій у дозі. Такі послуги вже зараз, наприклад, надають у Бельгії, Португалії, Іспанії і Швейцарії, де найважливішим є гарантування безпеки споживача. Працівники правоохоронних органів також повинні проводити такі дослідження, коли конфісковують наркотики, та інформувати суспільство у випадку викриття небезпечних домішок. До того ж потрібно забезпечити більшу доступність налоксону, що є антидотом при передозуванні, не лише для рятувальних служб, але й для осіб, що вживають опіоїди, їхніх рідних і знайомих.
Здебільшого у споживачів опіоїдів не виникає залежності. Такий ризик зростає для осіб чоловічої статі, молодих і безробітних, а також для тих, хто має психічні порушення. Тому дуже важливо детально вивчити пацієнта, який потрапляє на лікування, а не просто вилучити опіоїди.
У багатьох країнах, зокрема у Швейцарії, Голландії, Німеччині і Данії, опіоїди, окрім лікування медичних та психологічних проблем, можуть замінити щоденні уколи героїну так само, як хворий на діабет щоденно отримує інсулін. Такі пацієнти зберігають робоче місце, платять податки і живуть довго, щасливо і продуктивно. Однак у Сполучених Штатах таких програм не розглядають.
Упродовж 20 років кількість американців, які вперше спробували героїн, була відносно стабільною. Вживання героїну чи опіоїдів загалом неможливо ліквідувати цілком. Спроба вирішення опіоїдної кризи за допомогою примітивних коментарів політиків і невідповідне використання публічних грошей не забезпечить більшої безпеки споживачам. Може хоч раз ми повинні спробувати вдатися до дій з підтвердженою ефективністю, що базується на науці”.
