У чому різниця між нерівністю і несправедливістю? Що є більш неприйнятним для суспільства і з чим треба боротись?

Багаті й бідні

У світі є 36 млн доларових мільйонерів і 3,5 млрд людей, чий добробут становить менше 10 тис. доларів на особу[1]. Водночас половина світових багатств належить всього 1% людей. Прірва між бідними й багатими, здається, ніколи ще не була настільки глибокою. Тому усунення світової фінансової нерівності є одним з найважливіших завдань сучасного людства.

Однак деякі дослідники вважають, що майнова нерівність є поверхневою проблемою. На їхню думку, справа не у прірві між багатими і бідними, а в несправедливості. Потрібно визнати, що в XXI столітті бідність і несправедливість тісно пов’язані.

Що гірше – нерівність чи несправедливість?

Економічну нерівність часто вважають прикладом соціальної несправедливості. Але чи так це насправді? Почнемо з того, що нерівність в оплаті праці чи розподілі ресурсів – це наслідок нерівності, а не її причина. На думку соціолога Еміля Дюркгейма, нерівність виникає через необхідність заохочувати кращих. Річ у тім, що деякі професії чи види діяльності завжди вважалися важливішими, ніж інші. Наприклад, у палеоліті особливо цінувалися мисливці і шамани, а тепер  – підприємці, юристи, ІТ-фахівці. Саме вони мають максимальну кількість престижу і матеріальних благ. Соціальна нерівність також виникає тому, що люди неоднаково наділені талантами і здібностями.

Соціально-економічна нерівність – це форма самоорганізації суспільства, за допомогою якої відбувається диференціація людей за значимістю і мірою корисності для соціуму. Окремі особи, групи, прошарки, категорії або класи перебувають на різних рівнях вертикальної ієрархії соціуму, внаслідок чого у них нерівні життєві шанси і можливості. Скористатися соціальним ліфтом, отримати вищий статус вдається далеко не всім і не завжди. Люди мають різний доступ до обмежених матеріальних і духовних ресурсів.

Соціальне становище визначається неоднаковими правами і привілеями, відповідальністю і обов’язками, власністю і доходами, статусом і наближеністю до влади. Всі люди різні: за народженням, соціальним статусом, рівнем доходів та власності. Індивідуальні характеристики можуть бути вродженими – стать, вік, раса, національність; або набутими – влада, власність, освіта, привілеї, матеріальні і духовні цінності.

Деякі види нерівності схвалюються суспільством, є легальними і не викликають протесту. Наприклад, історії успіху винахідників-одинаків, новаторів, наполегливих трудівників або безстрашних героїв, що здолали всі труднощі на своєму шляху.

Глобалізація, технічний прогрес сіють нерівність у величезних масштабах. Через аутсорсинг і автоматизацію виробництва крупних підприємств знижується заробітна плата найманих робітників і зростають доходи власників, що лише підсилює соціальне розшарування і нерівність.

Люди швидше погодяться із справедливою нерівністю, ніж з несправедливою рівністю

Хоча економічну нерівність вважають несправедливістю, важливо чітко розмежувати ці поняття. Необхідно з’ясувати, що таке нерівність і що найбільше нас у ній турбує? Той факт, що деякі люди багаті, тоді як інші бідні? Чи те, що не у всіх є рівні шанси розбагатіти?

У квітні 2017 року в журналі “Nature Human Behaviour” була опублікована наукова стаття “Чому люди віддають перевагу суспільству, в якому є нерівність?” Її автори, група дослідників з Єльського університету, стверджують, що люди вважають за краще жити в світі, де нерівність існує. У ситуації абсолютної рівності деякі люди відчувають роздратування і образу через те, що той, хто працює з усіх сил, не отримує за це гідної винагороди. Особливо гостро цю несправедливість відчувають діти.

У статті описано експеримент, що проводився у групі дітей від 6 до 8 років. Їх попросили поділити непарну кількість гумок між двома хлопчиками, як винагороду за прибирання кімнати. Коли групі повідомляли, що обидва малюки працювали добре, то зазвичай діти викидали зайву гумку, замість того, щоб віддати її комусь з двох хлопців. Очевидно, вони вважали, що це було б несправедливо. А ось коли вчені повідомляли, що один з хлопчиків попрацював краще, діти вручали зайву гумку саме йому, нагороджуючи за працелюбність.

“Це доводить невірність уявлень суспільства про те, що для більшості нерівність у доходах неприйнятна. Перш за все, людей турбує несправедливість”, – вважає співавторка дослідження, аспірантка факультету психології Єльського університету Крістіна Старманс.

У світі так багато нерівності, що ми майже автоматично вважаємо її несправедливістю, тим самим змішуючи ці два явища. Ми припускаємо, що вся проблема у нерівності доходів, тоді як важливішим є саме питання справедливості. Намагаючись створити суспільство без матеріальної нерівності, викривлюємо уявлення людей про справедливість, що може призвести до дестабілізації суспільства.

“Країна без бідних людей – це утопія, а рівність без справедливості – прямий шлях до соціального колапсу”, – вважає Ніколас Блум, професор економіки Стенфордського університету.

Люди, зазвичай, не працюють, не створюють та не прагнуть до чогось, якщо у них немає мотивації. Теорія кадрового менеджменту стверджує, що люди зазвичай вважають, що заохочувати потрібно тих, хто наполегливо працює, а тих, хто байдикує – карати. Ніщо не викликає такого роздратування в трудовому колективі, як рівна винагорода і просування по службі справжніх трудоголіків і запеклих нероб.

Людство має три різні, але взаємопов’язані уявлення про нерівність: люди повинні мати рівні можливості незалежно від їхнього походження, раси, статі тощо; винагорода, соціальні блага або пільги повинні розподілятися справедливо, відповідно до заслуг працівника; необхідно прагнути до рівності досягнень, коли за однакову роботу працівники отримують однакову зарплату, інакше виникне “нерівність за результатом”. Ці уявлення формують для нас економічну нерівність.

Почесний професор філософії Принстонського університету Гарі Дж. Франкфурт у своїй книзі “Про нерівність” доводить, ми повинні викорінювати бідність, а не боротись за рівність. Кожну людину у світі необхідно забезпечити ресурсами для нормального життя. “Я переконаний, що люди матимуть більше співчуття до бідних людей, ніж до тих, хто через несправедливість є менш багатим. Люди, швидше за все, підтримають зміни у законодавстві, що полегшують становище бідних”, – говорить Франкфурт[2].

Отже, люди не отримують рівних можливостей досягти успіху, навіть якщо вони багато і чесно працюють. Нерівність – це певною мірою природнє і об’єктивне явище, тому темою наукових досліджень і суспільних дискусій має стати проблема несправедливості і бідності, а не нерівності. Ми часто вважаємо, що нерівність викликає економічні, політичні і соціальні проблеми, та це не так. Насправді нерівність є наслідком несправедливого соціального устрою, законів та розподілу благ.

Одним з управлінських механізмів боротьби з нерівністю є ідея безумовного базового доходу – концепція, заснована на аргументах соціальної справедливості, індивідуальної свободи і прав людини, що полягає у регулярних виплатах певної суми грошей кожному громадянину незалежно від наявності доходів з інших джерел.

Підсумовуючи, варто нагадати слова російського релігійного філософа українського походження Миколи Бердяєва: “Свобода – це право на нерівність. Рівність (якщо вона розуміється ширше, ніж суто формально-юридичне рівноправ’я) і свобода – речі несумісні. За природою своєю люди нерівні, досягти рівності можна лише насильством, причому це завжди буде вирівнювання “по нижньому рівню”. Щоб зрівняти бідного з багатим, треба забрати у багатого його багатство. Щоб зрівняти слабкого з сильним, треба забрати у сильного його силу. Щоб зрівняти дурного з розумним, треба перетворити розум з гідності на недолік. Суспільство загальної рівності – це суспільство бідних, слабких і дурних, засноване на насильстві”[3].

 

[1] Depo.ua: Половина богатств мира принадлежит 1% людей — Credit Suisse

[2] BBC: Bryan Lufkin. There`s a problem with the way we define inequality

[3] Бердяев Н. Философия неравенства. Письмо седьмое о либерализме.

 

 

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com». 
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.