By 
У вересні 2022 року відомий у вузьких колах французький журнал “Геополітика” вийшов із випуском під назвою “Екологія війни: нова парадигма”. Часописом опікується Група геополітичних досліджень, заснована у 2017 році у Вищій нормальній школі. Вона проводить фундаментальні дослідження, публікує матеріали про Європу та геополітику. Одним з авторів цього випуску був Бруно Латур, який назвав свої роздуми “Чи змінюється ґрунт Європи під нашими ногами?”. А через менш як два тижні після публікації він помер.
Латур народився 1947 року і здобув добру філософську та антропологічну освіту. Він читав лекції в Лондонській школі економіки та в Гарвардському університеті, став автором низки книг, які вплинули на ціле покоління дослідників. Я з захопленням читав його праці й дуже полюбив як “хуліганський” стиль автора, так і його акторно-мережеву теорію, яку називають просто акронімом ANT (Actor-network theory). У 1980-х її розвинули спеціалісти Центру соціологічних досліджень із Вищої нормальної школи Парижа. Латур проводив там прикладні дослідження, а пізніше став професором Паризького інституту політичних досліджень, де керував підрозділом під назвою Medialab. Згодом один із біографів Латура назве його “принцом мереж” за вклад у розроблення цього підходу в соціології та антропології. Однією з “фішок” теорії стала концепція “нелюдей” (nonhumans). Та й людей там називають “актантами”, такими сутностями, які мають як біологічні, так і технічні характеристики.
Так склалося, що чоловік, який усе життя займався проблемами науки й техніки, поступово почав перейматися долею природи та планети. Він виступав за те, що природі треба надати агентності, і любив використовувати поняття “Гея”, яке запозичив із міфології. Але для Латура це не просто ще один науковий термін, бо стосується він не тільки фізики та енергетики. Це ідея самого життя. На сайті Латура можна замовити книжки про розуміння Геї, яку він політологічно описує як новий кліматичний режим. Він стверджує, що складна й неоднозначна фігура Геї пропонує ідеальний спосіб переосмислення етичних, політичних, теологічних і наукових аспектів нині застарілого поняття природи. Він заклав основу для майбутньої співпраці між науковцями, теологами, активістами та митцями, щоб почати пристосовуватися до нового кліматичного режиму. Саме тому Латура часто цитують не лише академічні науковці, а й митці та навіть політики. Завдяки, зокрема, його впливу в Новій Зеландії є політичні фігури (навіть чиновники), які презентують інтереси не лише людей, але й річок та інших форм природи.
“Перший урок, якого нас навчив коронавірус, також є найбільш винятковим: ми фактично довели, що можна за кілька тижнів призупинити економічну систему в усьому світі…” – написав Бруно Латур у перші дні карантину для онлайн-газети AOC. Його часто цитували у зв’язку з агентністю вірусів, які мають силу впливати на світову історію.
В інтерв’ю для “Гардіан” у 2020 році він пояснив свою співпрацю із Центром мистецтва та медіа ZKM у Карлсруе, що в Німеччині, потребою актуалізації ідеї про перевизначення ландшафту. Він наголосив, що людське існування перетворилося на “критичну зону”. Таке визначення виводить людей із природи. Природа як феномен дуже велика, вона охоплює все: від Великого вибуху, що створив Всесвіт, до мікробів, які живуть всередині нас. Критична зона людського існування обмежена, її товщина становить лише кілька кілометрів – над і під поверхнею Землі. Але все відоме життя перебуває в цій зоні. Коли ви думаєте про неї, ви замкнені в ній і не можете втекти. Що це означає для політики, якщо ми замкнені не в нескінченній космології, яку запропонував Галілей, а в обмеженій? Це означає, що ми не можемо поводитися однаково, не можемо нескінченно видобувати ресурси та формувати безмежні відходи. У критичній зоні ми повинні зберегти те, що маємо, оскільки воно обмежене, локальне, під загрозою та є об’єктом постійних конфліктів.
Чому я стільки часу тут надаю Латуру? Не лише тому, що мені симпатичний цей соціолог-філософ, якого пощастило чути наживо під час власних студій. Мені видалося цікавим, що його останній прижиттєвий текст стосувався як України, так і Європи. “Чи змінюється ґрунт Європи під нашими ногами?” – питає Латур. Це запитання має геологічно-екологічну й політологічну конотацію. Чи може Європа (не Німеччина чи Франція, Іспанія чи Естонія, а саме Європа) віднайти свій народ? Європа не як торговельний союз, як люблять наголошувати західні професори, не як бізнес, а як земля. Передсмертний текст Бруно Латура сповнений сподівання, що Європа перестане бути формальним об’єднанням і зможе створити нову “екологічну націю”. Бо скільки можна повторювати мантри про “вільний світ”? Від кого вільний? Війна в Україні є колоніальним конфліктом, але також війною за й через природні ресурси. Чи може “вільний світ” платити за газ, який вбиває, й удавати, що все гаразд?
Формулювання “вільний світ” ми використовуємо для опису “правильного” боку у війні тоталітарної Росії проти України. Усі, хто нам допомагає, – це держави вільного світу, демократії, свободи. Але іронічно, що це також країни, які були (або досі є) імперіями і які ніяк не можуть доєднати до своїх коаліцій численні колишні колонії. Сили, які мають розв’язувати світові проблеми, як у трагедії Софокла про царя Едіпа, скриплять від усвідомлення, що вони і є творцями зла, яке намагаються подолати. Ми живемо в часи interregnum, у період, коли формуються нові світові системи правління і стара ідея універсальної модернізації вже не працює. Війна в Україні, яка збіглася з екологічною кризою, творить новий екологічний режим. Нам потрібен новий термін, каже Латур, а швидше заклик, що здатний позначити стан залежності, а не емансипації, створити план із відновлення зруйнованого довкілля й життя (habitability).
Але тоді необхідно мати змогу визначити нового суверена-правителя, когось, хто покладе край цьому партикуляризму. У версії Ернеста Ренана нація – це добровільне рішення жити гуртом після пережитих разом катастроф. Чи можуть федерації або конфедерації прийти на зміну європейським націям? Це точно не закон цього століття, каже старий професор, бо сенс, який ми шукаємо, – це саме створення нової (екологічної) нації для стражденного ґрунту старої Європи. Він підкреслює, що нам потрібна не “Європа, задумана лише як Союз”, а Європа “як ґрунт, який нарешті знаходить своїх людей, а люди знаходять свій ґрунт”. Латур ніби питає, чи може Європа сформувати націю й залежати від умов, які вона намагалася показово ігнорувати в період неправдивого світу, у якому, їй здавалося, вона існує. Європа нарешті має зрозуміти, що вона може вижити й визначити себе не лише через народи, які становлять її частину, але й через ті, яких вона не включає, але коштом яких живе.
