“Альтернативна” історія

Чи ж соборна Україна без Кубані?

Сучасні політики також вважають, що як тільки Україна стане “заможною”, усі проблеми розв’яжуться самі собою. Сто років тому Законодавча Рада Кубані проголосила своє бажання приєднатися до України, сьогодні ж Київ повинен допомогти кубанським козакам ідентифікувати себе як українці, як це у 2004 р. випадково зробив Михайло Горбачов.

Читати далі…

Століття від створення Кордонної служби України

Безпеку українських кордонів з іншими державами контролював Окремий корпус кордонної охорони, що остаточно сформувався лише в листопаді 1918 р. Наприкінці літа того ж року витрати на організацію й утримання українських прикордонних військ обійшлися державній скарбниці в понад 9 млн крб. Однак цих коштів виявилося замало для налаштування хоча б відносного стеження за кордонами країни та на її численних пропускних пунктах.

Читати далі…

Історичні фальсифікати, або “Дипломатія” по-московськи

Отже, нашим завданням у розбудові національного життя є відновлення історичної правди, знищення ярликів, міфів та синдромів. Для становлення міцної і сильної держави варто згадати гіркі уроки історії, щоб не потрапляти у нові пастки московської “дипломатії”.

Читати далі…

Український націоналістичний рух у ІІ Речі Посполитій як тренд свого часу

На основі цих прикладів можемо сформувати бодай загальне уявлення про загальноєвропейську тенденцію. На цьому герці спробуймо оцінити й потенціал, якість, форми діяльності українського (насправді – виключно східногалицького) націоналістичного руху. Це важливо ще і тому, що в легальному просторі ІІ Речі Посполитої цілком самодостатньо існував й український національний рух.

Читати далі…

Чи існував український націоналізм?

До слова, чин “полковника” колишнім підданим Автро-Угорської монархії Євгену Коновальцю, Андрію Мельнику та Романові Сушкові надав гетьман Української Держави Павло Скоропадський у серпні 1918 р. Військові присягались “щиро служити Українській Державі і Ясновельможному панові Гетьманові, безумовно слухатися військових начальників, зберігати вірність прапорові, не розголошувати службову таємницю”. Православні завершували словами: “В цих справах най допоможе мені Господь Бог Всесильний”[2]. Через три місяці цю присягу вони порушили, очоливши участь Січових Стрільців у державному перевороті. Невже дослідники націоналістичного руху цього не знають?

Читати далі…

Ще раз про Шухевича-колабораціоніста. Полеміка

На мою суб’єктивну думку, історія України у тому вигляді, в якому вона існує на рівні “масової свідомості”, подається на загальнодоступних ресурсах (Вікіпедія; академічних – Енциклопедія історії України, Енциклопедія сучасної України, Енциклопедія Українознавства; у підручниках для середніх шкіл на вишів) – це “крутий заміс” фактів, напівфактів, міфів різної насиченості та гостроти, які врешті і створюють тотально викривлену картину нашої “національної” історії (ознайомитися з тим хто, як, коли і навіщо творив ці епічні полотна можна тут).

Читати далі…

Ворог мого ворога: чи був Шухевич колабораціоністом?

Перша половина ХХ століття – це період не тільки страждань чи війни, але й ідеологічних маніпуляцій, політичної боротьби, інформаційних деформацій. Світ наповнився популістськими ідеологіями, радикальними системами, різними платформами та ідеями, які завжди прагнули єдиного: отримати владу, закріпачити слабших і жити їхнім коштом. Однакові паради, той самий зміст символіки і такі ж ідеї на межі здорового глузду та політичної шизофренії. Хто з цим не погоджувався – ставав “ворогом народу”, нидів у тюрмах чи концтаборах ГУЛАГу та помирав після 25 років праці на “світле майбутнє” в Сибіру.

Читати далі…

Дерусифікація: Федір Ушаков

Нам щоразу навіюють міфи про “непереможність російської зброї” та її геніальних полководців, увіковічнюючи їх імена на українських землях, зокрема,Федора Ушакова, який був командувачем Чорноморського флоту лише два роки, однак ім’я його й досі уславлене у назвах вулиць, проспектів, площ, інститутів та церков України. Пам’ятники адміралу встановлені у Керчі, Миколаєві й Херсоні

Читати далі…

Дерусифікація: Олександр Суворов

Офіційна біографія О. Суворова свідчить, що полководець належить до міфічної “великоросійської нації”, а рід його начебто походить від шведа Сувора, що приїхав у Росію в 1622 році. Насправді ж Суворови служили у Москві задовго до цієї дати: у 1482 році згадується Горяїн Суворов, служивий чоловік; у XVI-XVII століттях – Суворови-дворяни з маєтками в Бежецьку і Кашині; в “Історії родів російського дворянства” вказується родичання Суворових з Ішук Бухаріними, Кобяковими, Ізмайловими, Сунбулевими, Короб’їними тощо. Усі ці прізвища мають тюркське коріння.

Якщо не брати до уваги кремлівські міфи, полководець Суворов прославився передусім як каратель. Насправді його військові авантюри не передбачали “захисту вітчизни”, а були лише кривавими й жорстокими операціями. То чи такою є “наша” історія?

Читати далі…

ЗУНР +5, або один незручний ювілей

Утворення ЗУНР і справді є важливою подією в історії становлення української держави – хоч трагічною і невдалою, але дуже повчальною. І оскільки ця спроба виявилася програшною, то й аналізувати потрібно передусім помилки та невдачі. Для цього добрим приводом може бути дещо інший ювілей, не такий круглий як “сто”, але не менш важливий. Цього року виповнилося 95 років з моменту, коли долю Галичини було остаточно вирішено на користь Польської держави.

Читати далі…

Translate