Суспільство

Спільнота “вдячних” та присмерки ідеологій

Можемо уявити, що в найближчий час з’явиться хтось (наприклад, Вакарчук), хто транслюватиме той самий набір “львівських” фреймів. Але він робитиме це інакше, використовуючи як власну потужну харизму, так і свою органічну (родову, ментальну, дискурсивну) належність до західноукраїнського соціокультурного гештальту. У цій ситуації спільнота “вдячних” буде, швидше за все, переорієнтована на новий “центр збору”.

Читати далі…

Весняний призов, або Мамині сльози

Зазвичай не уникають служби хлопці, у родинах яких є АТОвці чи волонтери. Натомість у батьків, котрі хочуть “врятувати” синочка за будь-яку ціну, є безліч варіантів, наприклад, куплений діагноз. Щоправда, його можуть перевірити на медкомісії, і тоді це гроші на вітер.

Читати далі…

Християнству немає місця в армії РФ

Отож, ніхто з російських військових не вірить у світле майбутнє, та й їхні зарплати не є настільки високими, щоб компенсувати можливість повернутися додому в труні. Міф про порятунок репресованих режимом хунти російськомовних розвіявся в перші два роки війни. Залишається спільна ненависть та зловтішання: “От зараз ми їм зробимо свято! Вогонь! Нам погано, то хай і їм буде погано”.

Читати далі…

Вибір “людей війни”: між сподіванням кращого та страхом гіршого

У кожного армійця чи ветерана є побратим, який не повернувся чи залишився скаліченим. Це робить перемогу у війні особистою справою. Зміна зовнішньої політики країни може звести ці жертви нанівець. А ще військові та ветерани, на відміну від цивільних, розуміють ціну помилки. Якщо громадяни зроблять хибний вибір, то можуть втратити певні свободи, їхнє фінансове становище погіршиться чи виникнуть інші незручності. Для військових ж помилка може коштувати життя.

Читати далі…

Утопічна демократія “У”

Це демократія делегованих мрій та політичного фентезі. У ній презентація важливіша за презентоване. У ній усі потроху виграють, і програють також усі потроху. У ній заборонено питати про засновників гри чи про зарплати арбітрів. Але в нас і далі не розуміють, не здатні або ж не хочуть розуміти, що підручники з політології нові покоління гуманітарних технологів уже здали в макулатуру.

Читати далі…

На перехресті українських сподівань

Багато хто ще сподівається, що воно все само собою мине, “розсмокчеться” і не залишить по собі сліду. Це тому, що сподівання заміняє їм потребу читати-розуміти-думати. З часом наші сильні надії починають нам видаватися вірогідними прогнозами, реалістичними перспективами, аргументованою аналітикою тощо. Тож нічого дивного, що прогнози не збуваються, перспективи не відкриваються, а аналітика виявляється оманливою.

Читати далі…

Чи читають книги про російсько-українську війну?

Країна веде війну, а дві третини її дорослого населення лише приблизно розуміють, що відбувається. Патріотичне виховання є? Є, на рівні таких самих ентузіастів-викладачів. І ще є кілька сторінок у підручниках історії. От і все.

Читати далі…

Невідома війна. Кіно

Як не крути, ми програємо інформаційну битву, хоча, як каже офіцер Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України Володимир Скоростецький: “Нам має бути набагато простіше, адже не треба нічого вигадувати. Достатньо просто показувати правду”.

Читати далі…

Мандри старої теми: “національна ідея”

Формат «національної ідеї» означений даними питаннями в нас практично не обговорювався. Передвиборні полеміки давали шанс на його актуалізацію. Але знову не вийшло. Хоча влітку 2018 року деякі інтелектуальні спільноти намагалися ввести в порядок денний президентських перегонів питання стратегічного планування в контексті «національної ідеї», розвитку ці намагання не отримали.

Читати далі…

Translate