Час і Зеленський

Час і Зеленський

Під час нещодавнього інтерв’ю агенції Reuters президент України Володимир Зеленський прокоментував ситуацію з мобілізацією, наголошуючи, що потрібен час, аби підготувати Сили оборони в межах нової мобілізаційної кампанії. Хотілося б обурено запитати щось на кшталт: “А чим ти раніше думав, коли західні фахівці й вітчизняні генерали говорили про необхідність додаткової мобілізації?”Та до чого вже тепер ці питання — часу не повернути.

У минулі роки я написав кілька есе про час, тому ця тема мені близька. Ці мої тексти навряд чи принесуть користь комусь, крім мене, але і шкоди нікому не заподіють. Тому дозволю собі ще раз обмислити категорію часу, використовуючи й автоцитування. Ось перше: “Люди часто згадують час — важкі часи, брак часу, час летить, час немов затримався, на все свій час etc. — але мало дискутують про сутність часу, не думаючи про його значення для нашого життя, тому й не можуть збагнути його, зрозуміти, сформувати свого ставлення до нього. А без цього неможливо правильно оцінити ту дійсність, у якій ми живемо, визначити її цінність. Її унікальність у часі”.

На мою думку, Зеленський не має відчуття часу, асоціює його тільки з пересуванням годинникової стрілки, сонячно-місячними циклами, зміною пір року. Тут під “Зеленським” я маю на увазі все його політичне оточення, вибудувану ним чи під нього вертикаль влади. Це ж цей “колективний Зеленський” агітував проводити час за підготовкою до травневих шашликів, а не до війни; не мав часу на формування і озброєння армії, бо присвятив його “Великому будівництву”. Мабуть, таке словникове визначення часу, як “загальна форма буття, що виражає тривалість процесів взаємодії та послідовність зміни його станів”, було для “колективного Зеленського” надто складною категорією для розуміння.

Зрештою, це стосується не лише Зеленського. “Ми охоче списуємо на час власні втому і страх, непевність і розчарування, лінивство й байдужість, і т.д., і т.п. […] Та чи це час винен у тому, що ми не можемо розібратися в пріоритетах?”

Наприклад, хоче Зеленський врятувати країну чи зберегти свою владу в тому, що від неї залишиться? Хоче ввійти в історію як переможець дракона чи як рятівник від дракона? Хоче слухати інших чи тільки щоб слухали його? “На ці запитання в часу немає відповідей. Час тут винен тільки в тому, що ми не знаємо, скільки його залишилося для нас”.

Коли я бачу, як Зеленський трактує категорію часу, то пригадую власні слова, сказані задовго до цього: “Час — це фікція, протилежна до Бога. Бог є скрізь і завжди, а часу немає ніде й ніколи. Його не можна торкнутись, побачити, почути, понюхати, порозмовляти з ним. — Він передбачається”.

Готфрід Лейбніц та Іммануїл Кант вважали, що простір і час не існують самі собою, а “є результатом того, якими ми уявляємо речі”, оскільки ми можемо знати речі тільки такими, якими вони нам здаються. Згідно зі спеціальною теорією відносності “швидкість плину часу” стає поняттям суб’єктивним, залежним від системи відліку.

Наприклад, коли ми говоримо, що час коміка-Зеленського минув, то маємо на увазі не те, що він уже не зможе повернутися до шоубізнесу, а те, що його жарти нам уже ніколи не будуть смішними. І час тут ні до чого.

Або з іншого боку — час президентської каденції Зеленського вже минув, але він залишається на посаді очільника держави й що ще гірше — Верховного головнокомандувача, бо триває війна. І час не має на це впливу. Так само він не зможе захиститися від зловживання його іменем, коли хтось захоче додати до нього своє: час Зеленського або ж час путіна.

Та на чиєму боці час? Ні на чиєму. Бо “час не може нам подарувати часу” — у нього немає часу для людини.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Тупий Блек Що означає “поразка”?