By 
Народи, нації й країни можуть бути сучасниками, проте жити в різних умовах, перебувати в різних часах. Усе залежить від того, куди держава і її мешканці спрямовують свої зусилля та думки. Є ті країни, що планують своє майбутнє, є ті, що живуть сьогоднішнім, а є ті, які не лише задивляються в минуле, а й намагаються затягнути туди всіх інших. Як, наприклад, росія.
Кремлівська пропаганда десятиліттями просувала міт про старі-добрі часи безплатного сиру в мишоловці. Робила це так впевнено й послідовно, що населення здебільшого переселилося ментально у внутрішній совок. Проте, коли росіянам випадає нагода вийти зі своїх домівок, вони відчувають розрив із реальністю, адже життя кращим не стало, молодість не повернулася, суглоби не перестали боліти, хіба черги й дефіцит потроху займають своє місце в повсякденні.
Влада взялася запевняти народ, що головна проблема, чому фокус із поверненням не вдається провернути, полягає в тім, що косплеїти совок треба повністю. Себто слід відновити імперію й репресії, а тому необхідно знову воювати, боротися з “нацизмом”. Через те росія постійно рухається назад. Зараз вона ментально в 40-х і впевнено прямує до 30-х, що супроводжуються неодмінним голодом для українців, терором і колективізацією, із доносами та всіма іншими жахами сталінських часів.
Проте путін не може визнати власної неправоти. Він мусить спихати на когось свої невдачі, некомпетентність і недалекоглядність. Для цього традиційно шукаються вороги. На їхню роль путін призначив Захід, “п’яту колону” й Україну, у якій начебто засіли “нацисти”.
Україна для путіна є дуже болючою темою, адже українці не хочуть жити в минулому й не мають ані найменшого бажання слідом за росією впадати в старечий маразм “победобесия”. Україна живе теперішнім і спрямована в майбутнє, прагне розвиватися і змінюватися. Тому путін хоче покарати Україну, знищити її, аби на неї не рівнялися інші країни регіону. Аби не помічали всієї недолугости його влади, а він дістав би змогу потягнути їх усіх за собою в темне минуле.
Це і стало однією із ключових причин російського нападу. Але путін не розуміє України, бо її народ мислить засадничо іншими категоріями. Зомбовані росіяни розмовляють мовою дикого імперського минулого, де є якісь мітичні “предатели” і “братья”, де світ ділиться на “зоны влияния”, тому до них так важко пробитися. Натомість українці говорять сучасною мовою про партнерство, взаємодію за принципом win-win і свободу вибору. Через те будь-які переговори з кремлем марні, поки він не дістане по пиці зрозумілою йому мовою – мовою грубої сили – і затим не повернеться до реальности, протверезівши від поразки на війні.
Водночас Захід живе майбутнім. Його реалії дуже відрізняються від дійсности не лише Східної Європи, а й навіть Центральної. Та якщо дуже сильно віддалитися від теперішнього й минулого, то наука, засвоєна попередніми поколіннями, забувається. Тому “never again” із важливого правила перетворюється на мантру, у якій чується лиш повторюване “again”, особливо якщо вперто й послідовно не помічати криків “можем повторить” по той бік здорового глузду чи затуляти собі вуха газонафтодоларами. Тому Франція й Німеччина, які є рушіями економіки ЄС, такі відірвані від реальности, через що не розуміють ні України, ні росії.
Коли Захід каже Україні здатися чи поступитися частиною територій, він не просто хоче вкрасти в України теперішнє й майбутнє, а й дає змогу путіну потягнути за собою весь світ у минуле, водночас легалізуючи путінсько-гітлерівську модель поведінки в міжнародній політиці. Якщо путіну можна, то чому іншим ні? Чекати довго не доведеться: охочі доколупатися до сусідів за суперечливі епізоди минулого й “несправедливі кордони” знайдуться дуже швидко.
Здача України відкине весь світ далеко-далеко назад. І якщо Захід цього не розуміє, якщо й далі шукає, як зберегти обличчя путіна (хоча відповідь очевидна – у формаліні), то він приречений на поразку.
Водночас що довше росія пручається, що сильніше встряє у війну, то віртуальнішим стає її майбутнє. Якщо ця країна хоче зберегти себе в сучасному вигляді, то мала б припинити вторгнення і відступити зі всієї території України.
Після “Брекзиту” та першої перемоги Макрона на президентських виборах у Франції в ЄС знову згадали про “Європу різних швидкостей”. І тепер, коли Макрон удруге став президентом, знову йдеться про необхідність реформування Євросоюзу, адже російська агресія оголила старі кризи. Проте Україна настільки спрямована в майбутнє у своїй екзистенційній боротьбі, що може стати локомотивом для Європи. Вона здатна вирівняти відчуття часу всередині ЄС, повернути до теперішнього, до реальности, адже весь цей жах і героїзм – вони здаються нереальними, а тому є найсправжнішими. Тільки проблема в тому, що Захід не хоче цього помічати, він не відчуває цього пульсу. Так само й під час Каннського кінофестивалю зірки відверталися і вдавали, що не бачать облитої червоною фарбою активістки. Розфарбована в кольори українського прапора, вона намагалася привернути увагу до проблеми сексуальних злочинів, що коять російські військові в Україні.
Замість того, аби шукати нові марні формули, налаштовувати різні колії та швидкості, можна просто звіряти час за Україною. Бо це час миру й славного європейського майбутнього.
