By 
Ситуація в енергетичному секторі України ніколи не була ідеальною: щороку виникали проблеми, з розв’язанням яких влада зволікала. Проте цього разу викликів і ризиків особливо багато, а песимістичний сценарій спричиняє серйозну тривогу. Дефіцит запасів енергоресурсів, цінові рекорди, фінансовий і технічний стан енергетичних компаній, ризик критичної потреби імпорту електроенергії із Росії та Білорусі на тлі нагромадження російського війська біля кордону з Україною та суттєвої залежності від постачаннянафтопродуктів за цим же напрямом, загроза втратити транзит – усе це може не лише призвести до високих цін і перебоїв у енергопостачанні, але й надати Кремлю можливості для енергетичного шантажу Києва заради політичних поступок, наприклад у питаннях Донбасу.
Наступного року ключовою загрозою надійному енергопостачанню, а також енергетичній незалежності України буде брак запасів енергоресурсів.
Енергетичні компанії – як державні, так і приватні – унаслідок недосконалого держрегулювання не заготовили необхідну кількість вугілля. Ситуація безпрецедентна: запаси на початок опалювального сезону в середньому були вчетверо меншими за потребу. Ситуація із газом суттєво краща, проте все-таки певні його обсяги необхідно буде імпортувати – 2–4 млрд кубометрів, залежно від чинників, що зумовлюють споживання: температура взимку та ймовірність використання газу для виробництва електроенергії на тлі дефіциту вугілля.
Тож влада бравадно рапортує про судна з вугіллям, що йдуть до України, а електростанції працюють “з коліс”, перебуваючи перед ризиком зненацька опинитися без палива. А тим часом імпортний ресурс рекордно дорогий.
Дефіцит енергоресурсів суттєво ускладнюється високими цінами на ринках. У 2021 році ціна на газ побила абсолютний рекорд, а на вугілля – 15-річний. У середині грудня на вільному ринку у Європі газ продавали по 1400 доларів за тисячу кубів. А Україна традиційно залежна від імпорту – наступного року нам доведеться імпортувати 10–12 млрд кубометрів газу. Важливий факт: видобуток державних компаній падає вже кілька років поспіль, натомість у приватників він росте, хоча на них припадає лише четвертина видобутку газу в країні.
Високі ціни на вугілля та газ на вільних ринках, суттєва потреба імпорту з високою ймовірністю зумовлять збитковість компаній теплової генерації та Нафтогазу у 2022-му. Наступного року не компанії поповнюватимуть бюджет податками, а держава шукатиме коштів для їх дофінансування.
Водночас немає підстав очікувати серйозного зниження цін на газ на вільних ринках. За базовим прогнозом, улітку, у період, коли потрібно запасатися газом на зиму, ціна становитиме 600 доларів.
Природно, що зростання цін на ринках сусідніх країн відбиватиметься й на вітчизняній кон’юнктурі. Промислові підприємства вже купують газ і електроенергію за суттєво вищими цінами, а це означає і зростання вартості їхньої продукції, яку споживаємо ми. Інакше кажучи, цінові шоки на енергоресурси виллються в інфляцію, яка наступного року, як очікується, становитиме 7–15%.
Брак вугілля та висока ціна імпортного ресурсу зумовлюють значну імовірність дефіциту електроенергії. Крім цього, ТЕЦи, велика кількість яких працює з використанням газу, через ціну ресурсу вироблятимуть порівняно менше електроенергії, що лише посилюватиме тиск на інші групи генерації та загострюватиме проблему дефіциту.
Своєю чергою це зумовлюватиме необхідність імпорту електроенергії із Росії та Білорусі, передусім – в Об’єднану енергетичну систему України, щоб уникнути запровадження графіків обмеження потужності та відключення споживачів.
Для влади буде принципово важливо продемонструвати, що “зима проходить нормально”, а пріоритетність надійного та безперебійного постачання електроенергії буде озвучуватись як ключовий аргумент для такого імпорту.
Кремль може використати енергетичну вразливість України, щоб, наприклад, схилити її до переговорів щодо різних чутливих питань, як-от ситуація на Донбасі. А сфер залежності від РФ наступного року буде аж забагато. Передусім це дефіцит вугілля та можлива критична потреба імпорту електроенергії.
Росія здатна створити загрози для інтеграції української енергосистеми до європейської (ENTSO-e), що запланована на 2023 рік. Це також передбачає від’єднання від мереж Росії та Білорусі. А самодостатність української енергосистеми, зокрема, має бути підтверджена здатністю надійно працювати в ізольованому режимі, що передбачає функціонування впродовж одного тижня в лютому та в липні без імпорту.
Для Росії від’єднання енергосистеми України означає втрату одного із важелів впливу, а тому Кремль, імовірно, спробує зірвати цей процес, влаштовуючи саботажі та диверсії. До початку періоду ізольованої роботи в лютому потрібно мати достатньо енергоресурсів і генерувальних потужностей, готових до роботи. В умовах дефіциту енергоресурсів Україна для забезпечення належних обсягів вугілля, ймовірно, вдаватиметься до імпорту електроенергії напередодні, і саме це постачання Кремль може зірвати. Крім цього, відкрите запитання: чи не ставитиме Москва палиці в колеса після завершення періоду ізольованого режиму, коли Україна знову кілька місяців муситиме працювати в синхронному режимі з Росією та Білоруссю? Якщо буде відмова від повторної синхронізації, питання дефіциту енергоресурсів постане вкрай гостро: без відключень споживачів ми вже не зможемо обійтися.
Окрім зони ризику із вугіллям та електроенергією, ще більше Україна залежить від постачання нафтопродуктів із Росії та Білорусі. За результатами 2020 року, на ці дві країни припало 65% споживання дизелю в Україні, 40% бензинів і половини зрідженого природного газу (LPG). У 2020 році Олександр Лукашенко фактично погрожував Україні можливим припиненням постачання нафтопродуктів, восени Росія заблокувала надходження вугілля, а також планувала перешкодити постачаннюLPG та вугілля з Казахстану. Дизпаливо є ключовим для українського ринку – його використовують майже вдвічі більше, ніж бензинів і LPG. Головні споживачі – Збройні сили, аграрні підприємства та Укрзалізниця.
Є вагомі передумови до зростання тарифів на енергоносії для населення наступного року. Сьогодні тарифи на електроенергію та газ є далекими від економічно обґрунтованих і не покривають реальних витрат на їхнє отримання, транспортування та розподіл. Розумію, що читачі здебільшого не погодяться із цим: кому ж хочеться платити більше? Раніше я уже аргументував позицію про необхідність запровадження беззбиткових тарифів на електроенергію для населення.
В умовах збільшення цін на газ і вугілля розрив між тарифом і реальною собівартістю послуг енергопостачання ростиме ще більше, негативно впливаючи на фінансовий стан ключових державних компаній. Ці чинники, а також зобов’язання держави переходити до ринкових цін на енергоносії для населення, викладене в листопадовому меморандумі з МВФ, підштовхуватимуть до підвищення тарифів.
Проте, попри економічні реалії та різного роду обіцянки МВФ, влада вже традиційно намагатиметься тримати тарифи низькими. До того ж осінь 2022 року – фактично початок підготовки до нових виборів, а це вагомий запобіжник: популізм зазвичай перемагає здоровий економічний глузд у головах владних мужів, які передусім хочуть якомога довше залишатись у своїх кріслах. Тому ймовірним є незначне підвищення тарифів на енергоносії для населення; на реальне зростання влада, найпевніше, не наважиться.
Наступний рік буде повен викликів для української енергетики, які цілком можуть трансформуватися й у загрози для національної безпеки. Щоправда, наразі успіх на нашому боці: у листопаді та грудні температура аномально висока, що дає нам змогу економити ресурси та кошти. Чи такою ж прихильною буде до нас природа взимку 2022 року?
