Чому Будда був правий?

Індійський схимник, а згодом і просвітлена особа, Сіддгартха Гаутама народився у другій половині VI ст. до н.е., а помер десь у 80-х роках V століття. Тоді у місцях, де він мешкав, уся цивілізація крутилася навколо сільського способу життя. Люди вирощували збіжжя, воювали, молилися – усе як завжди. По досягненню зрілого віку, а це десь 35-40 років, багато чоловіків покидали свої домівки, жінок і дітей, та йшли у ліс молитися і справляти арійські ритуали. Арії були не етнічним чи расовим, а релігійно-соціальним феноменом, який сформували люди, що жили за правилами ритуалів і знали напам’ять священні тексти. Зараз би сказали, що це були культурні й виховані люди!

Так, писаних текстів не було – треба було вивчити напам’ять кільканадцять тисяч умовних сторінок, які повторювалися слово у слово під час ритуальних дій. Тож усі, хто жили неусвідомлено, без ритуального супроводу, прирівнювалися до тварин, а врятуватися для вічного життя могли лише ті, хто чинили духовні практики.

Чоловік, який з’явився на світ через кілька років після смерті Гаутами (якого ми більше знаємо як Будду), теж не записував текстів і міг довго роздумувати над природою людини та самого мислення. Це був Сократ, котрий народився у 80-х роках V століття в Афінах і фактично усе життя провів у цьому місті. Цікаве розрізнення між цими двома мислителями полягає у місцях їхнього філософствування: в аграрній Індії треба було усамітнитися і піти у ліс, а в урбанізованій Греції простором для мислення було місто, своєрідний ліс із будинків і людей. Греки любили збиратися та теревенити на міських площах чи базарах, у місцях, які європейці згодом назвуть публічним простором чи публічною сферою. Будду та Сократа об’єднувала любов до думання, сфокусованого мислення. Карл Ясперс назве період, який породив цих вдумливих істот, “осьовим”, бо саме він сформував раціональну філософію та етично орієнтовані релігії.

Але повернімося до Гаутами. Після тривалого перебування в усамітненні та медитації він пізнав істину, якою поділився з ближніми схимниками (що сиділи в тому самому лісі). В уже записаній згодом текстовій традиції ці перші проповіді Будди отримали формулювання 4 шляхетних істин. Перша істина твердила, що усі ми підпадаємо під вплив незадоволеності життям, яке часто перекладають як страждання (дукха). У цього незадоволення є причина – самуд-джерело – а саме пристрасті й жадання, які опановують людину, що перебуває у стані невідання. Далі Будда сформулював третю істину, яка каже, що цю дукху, незадоволення, можна подолати, усунувши (ніродха) причину. Після того, як причина зникне, людина має шанс потрапити у стан, який часто називають, залежно від мовної традиції, нірваною чи ніббаною. Ну і на останок, треба було пояснити, як досягнути нірвани, і Будда ствердив, що для цього треба пройти шлях, себто дотримуватися 8 правил, які зазвичай пов’язані із плеканням чеснот – моральністю, медитацією та мудрістю.

Будда ще багато всякого наговорив, але з його вчення мене зараз найбільше цікавить проповідь про неіснування душі. У традиційних духовних індійських текстах часто можна зустріти назву того, що ми вважаємо душею, – це атман, який існує вічно і нікуди не дівається після смерті людини. У християн вчення про душу подібне – після смерті наші “субстанції” йдуть у певні місця (чистилище, рай чи пекло) і там чекають на друге пришестя Бога, себто душі не зникають, вони вічні. Інакше не має смислу в наголошенні того, що буцімто буде ще якийсь суд, де наші душі “оцінюватимуться” за різними критеріями, подібно як експерти оцінюють проєкти Українського культурного фонду. Революційність вчення Гаутами полягала в тому, що він ствердив, що є анатман, бездушність, або те, що сучасною мовою можна окреслити як “тебе не існує”.

У вченні Будди те, що ми могли б уявити як “Я” чи особистість, складається із 5 скандх: рецепції (наші органи, як-от слух), почуття (добре, погано, нейтрально), свідомість (думки), форма (тіло) і ментальні конструкції (емоційні чи логічні реакції, як-от гнів чи любов). У жодному з цих 5 агрегатів неможливо виявити якусь стабільну субстанцію, яку ми могли б назвати “Я” чи душа, оскільки усе є нестабільним і постійно змінюється. Будда, перерахувавши усі аспекти людської особистості, умовного “Я”, висловив фразу, яку часто можна почути в контексті доктрини неіснування душі: “Це не моє (мої думки мені не належать), я не це (я не є тим, що, наприклад, провокує злість), це не я (мене немає)”. Власне “правильне розуміння” в буддизмі передбачає, що ви усвідомлюєте існування дукхи (незадоволення), анатта (неіснування “Я”) та анікка (мінливість світу і вас). Гаразд, якщо це зрозуміло – то рухаємося далі, якщо ні – починаємо від початку.

То чому Будда мав рацію? Бо його твердження про агрегатність людської особистості та неіснування “Я” підтверджуються даними сучасної науки. Так, є еволюційна і модулярна психологія, які твердять, що мене немає. Мене як вічної душі, як унікальної й стабільної особистості. А що є?  У свідомості є певні вузькоспеціалізовані модулі, про які активно писав Джері Фодор та Паскаль Буайе, які конструювалися еволюційно і стали нам потрібними у різні часи становлення. У когнітивній психології їх називають функціонально-спеціалізованими когнітивними системами. У людській свідомості є модуль захисту, кохання і стосунків, статусу і влади тощо. І коли ви думаєте, що це ви (унікальна особистість) ухвалюєте ті чи інші рішення, насправді це роблять модулі, завданням яких є передати гени у наступне покоління. Ерік Берн виділяє такі модулі свідомості, як “дитина” чи “дорослий”, а от у системі “внутрішня родина” (IFS) ідентифікують “пожежників”, “менеджерів” чи “вигнанців”. Паскаль Буайє, наприклад, говорить про існування трьох окремих областей свідомості, що відповідають за увесь спектр вхідної інформації – це умовні “фізика” (як ми уявляємо світ навколо), “біологія” (як ми уявляємо живі істоти) та “психологія” (що ми уявляємо душею).     

Академічні психологи Леда Космідес та Джон Тубі стверджують, що модулі (або буддистські скандхи) є одиницями розумової обробки інформації, які еволюціонували у відповідь на тиск природного відбору. Кожен модуль нашої свідомості нагадує складний комп’ютер, який обробляє спеціалізовану інформацію, як-от розпізнавання форм чи людських емоцій та розв’язання проблем. З цього погляду значна частина того, що ми сприймаємо як “Я” чи “душа”, з’явилася в процесі еволюції людини, коли природний відбір формував сучасний людський вид. Тож вас немає, лише є набір еволюційно окреслених модулів свідомості. І про це говорив Будда 2500 років тому.