Чому Кох так довго жив?

Чому Кох так довго жив?
Українців постійно закликають бути толерантними. Внутрішні лідери держави і їхні закордонні покровителі звідусіль виступають під гаслами “лібералізму”, “демократії” і односторонньої терпимості українців до явищ, які не варто ні прощати, ні забувати. Одним з таких страшних злочинів є і геноцид українців під керівництвом райхскомісара Еріха Коха.

Еріх Кох відомий своєю жорстокістю і брутальністю, серед керівництва націонал-соціалістичної партії та німецьких військових мав славу “другого Сталіна”. Альфред Розенберг рекомендував Коха на посаду райхскомісара Росії, де окупаційний режим мав бути жорстокішим, аніж на іншій території Радянського Союзу. Однак наприкінці серпня 1941 року за розпорядженням Адольфа Гітлера Коха призначили райхскомісаром України[1]. У вересні 1941-го, виступаючи у Рівному перед керівництвом райхскомісаріату, Кох був цинічно відвертим: “Наше завдання полягає в тому, щоб вилучити з України все, до чого дійдуть наші руки… Від вас я чекаю найсуворішого ставлення до місцевого населення”. А вже у 1943 році, коли споруджувався бункер для райхсканцлера, Ерік Кох нагадував: “Основним правилом поведінки з українцями я поставив вимогу: суворість і справедливість”[2].

Правління райхскомісара в окупованій Україні було винятковою жорстоким. Ерік Кох вважав українців “недолюдьми”, а Україну не національним, а територіальним утворенням. Через його політику померло майже 4 млн українців, ще 2,5 млн осіб були депортовані до Німеччини, де працювали як “остарбайтери”.

Під керівництвом Коха нещадно експлуатувалися природні багатства України, пограбовано і вивезено до Німеччини величезну кількість пам’яток культури тощо. Після поразки Німеччини за однією з версій райхскомісар переховувався в радянській зоні окупації Німеччини. І лише в 1949 році його знайшли і передали польському уряду для суду за злочини, які він скоїв як гауляйтер Східної Прусії. Після десятилітнього зволікання Коха засудили до страти. Однак вирок так і не було виконано через нібито слабке здоров’я засудженого, що врешті не завадило йому дожити до 90-та років.

Однак чому тирана та вбивцю українців судили у Польщі? Чому уряди УРСР та СРСР змирились з таким “гуманним” вердиктом і ніколи не прагнули покарати злочинця? Деякі дослідники вважають, що Еріх Кох був прихильником комуністичної ідеології чи навіть агентом радянських спецслужб. Чи є для цього вмотивовані аргументи?

Еріх Кох послідовно-активно сповідував соціалістичну, соціал-демократичну та націонал-соціалістичну ідеології, які сприяли його кар’єрному зростанню. Він, як і вся радянська верхівка, що не сприймала самостійності України, відкидав ідею Розенберга про гіпотетичну доцільність існування такої держави під протекторатом Німеччини. Натомість Кох зробив усе, щоб спровокувати конфлікти між поляками й українцями.

Під час суду Еріх Кох висловлював свою симпатію Радянському Союзу, стверджував, що протидіяв планам Розенберга утвердити на окупованій території Українську державу. Американський політолог Джон Армстронг у своїй книзі “Український націоналізм” стверджує, що Кох був значно доброзичливішим до русофілів на території України, ніж до самих українців[3].

Ще одним аргументом на користь того, що Кох був агентом радянських спецслужб є ймовірні замахи на його життя. У своїй книзі “Туз Москви у боротьбі розвідок” австрієць Гуґо Манфреда Беєра стверджує, що до 1943 року Еріха Коха вже завербували радянські спецслужби. Таке ж переконання висловив і Степан Мудрик (Мечник), який очолював Службу безпеки Організації Українських Націоналістів. Однак чи було це насправді?

Наприкінці травня 1943 року Еріх Кох зустрівся з Миколою Кузнєцовим. Радянський розвідник прийшов до райхскомісара під ім’ям Пауля Зіберта разом з Валентиною Довгер, аби нібито просити благословення на шлюб. Але за всім цим прикриттям стояла одна ціль – убивство райхскомісара. За легендою, Еріх Кох розповів Кузнєцову про операцію “Цитадель”, тому розвідник вирішив не вбивати райхскомісара. Однак невже німецькі спецслужби були настільки простакуваті, що не перевірили заздалегідь Пауля Зіберта? І чому Кох захотів розповісти рядовому офіцерові про наступ німецьких військ під Курськом? Райхскомісар України не мав жодного стосунку до підготовки суворо втаємниченої військової операції, тому вся ця історія здається вигадкою.

Цілком зрозуміло, що хтось в Москві й надалі зацікавлений у нав’язуванні і збереженні саме таких міфів. Свою місію вбити гауляйтера України Микола Кузнєцов так і не виконав. Ймовірно тому, що жодного замаху не планувалось.

Після цілком природньої смерті Еріха Коха у 1986 році в самостійній Україні не знайшлося державного, політичного, громадського діяча чи організації, спроможних організувати Бюро розшуку злочинців, що вчинили зло проти українців. Ба більше, сьогодні вже ніхто й не згадує про мільйони українських життів, які забрала політика райхскомісара Коха чи терористичні акти “героя” Кузнєцова. Сталінська доктрина “випаленої землі” та людиноненависницька догма “хто залишився під окупантом, той зрадник” знайшли своє втілення в минулому й ідеолого-політичну підтримку та “наукове пояснення” сьогодні.

[1] Вікіпедія: Еріх Кох 
[2] Вербич Віктор. Ерік Кох – агент радянських спецслужб? // Гомін України, 2008, 30 червня.
[3]Армстронг Джон Украинский национализм. Факты и исследования / Пер. с англ.. П.В.Бехтина. – М.: ЗАО Центропаолиграф, 2008, с.131.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ